Пока не упаду - Артём Лоик

Бежать пока не упаду!

Единственное, что осталось мне в этом аду

Или «райском уголке»

Бежать пока не упаду

Через лес, через усталость, через «больше не могу!»

Нету жара в угольке!

Бежать пока не упаду!

Срывая каждый день руками яблоки в саду!

Быть богом и никем

Бежать пока не упаду!

И передать кому-то эстафету и судьбу

Что сжимаю в кулаке

Бежать пока не упаду!

Задыхаясь на бегу…

В это время не до круга мне семейного, не лгу!

Да, есть время не до друга, — мне, и время — не до губ,

Но нет времени, когда я вам скажу «мне не до букв»!

Пока не упаду:

Есть стол, а рядом стул, мой в которые я врос!

Там, где бумажный хруст, я променял на рост

Внутреннего мира, где нету белых полос

Где черная тропинка, как ночное небо прямиком до звезд!

Все тяжелее гнуть!

Писать, читать, просить еще песню, еще одну!

Только дайте слов, воды, дайте свое плечо!

Не знаю от чего устал, остыл, я честно не при чем!

Еще рифму!

Еще строку!

Каплю вдохновения

Пока не упаду… Сказать, — «пока не упаду»!

И впереди есть все, чего хотел, но тем не менее нет времени…

Нет времени когда я вам скажу

«мне не до букв»

Погостить или домой, по кривой или прямой

Крылом или ногой, на дне или на берегу

Уклоняться или плыть на карму собственной кормой!

Задай вопрос себе, — Бежать «пока не добегу»

Или «пока не упаду»!

Решенье за тобой!

Вспоминается мой сын, забывается строка…

И все меньше моих сил и все больше сука гор

Где все тише ваш «привет», — все отчетливей «пока» —

Не упаду!

Мне плевать на приговор, внутри

Еще хватает сил, чтобы добраться до того

Крутого поворота, где случиться дата, год

Когда остановлюсь, и надышусь, и пропаду

Устану сам или забросит мои нити кукловод

Со мною на батут и я достану, ноту ту, которая ведет ко сну

И буду счастлив, как с тобой в нашу первую весну

Пока опять не упаду

А может быть себе?..

Бігти поки не впаду!

Єдине, що залишилося мені в цьому пеклі

Або «райському куточку»

Бігти поки не впаду

Через ліс, через втому, через «більше не можу!»

Нема спека в кутку!

Бігти поки не впаду!

Зриваючи кожен день руками яблука в саду!

Бути богом і ніким

Бігти поки не впаду!

І передати комусь естафету та долю

Що стискаю в кулаку

Бігти поки не впаду!

Задихаючись на бігу…

У цей час не до кола мені сімейного, не бреху!

Так, є час не до друга, — мені, і час—не до губ,

Але немає часу, коли я вам скажу «мені не до букв»!

Поки що не впаду:

Є стіл, а поруч стілець, мій у який я вріс!

Там, де паперовий хрускіт, я проміняв на зростання

Внутрішнього світу, де немає білих смуг

Де чорна стежка, як нічне небо аж до зірок!

Все важче гнути!

Писати, читати, просити ще пісню, ще одну!

Тільки дайте слів, води, дайте своє плече!

Не знаю від чого втомився, охолонув, я чесно ні до чого!

Ще риму!

Ще рядок!

Краплю натхнення

Поки що не впаду... Сказати,— «поки що не впаду»!

І попереду є все, чого хотів, але тим не менше немає часу ...

Немає часу, коли я вам скажу

«Мені не до букв»

Погостити або додому, по кривій або прямий

Крилом або ногою, на дні або на березі

Ухилятися чи плисти на карму власною кормою!

Задай собі питання, — Бігти «поки не добігу»

Або «поки не впаду»!

Рішення за тобою!

Згадується мій син, забувається рядок…

І все менше моїх сил і все більше сука гір

Де все тихіше ваш «привіт»,— все виразніше «поки що» —

Не впаду!

Мені начхати на вирок, усередині

Ще вистачає сил, щоб дістатися до того

Крутого повороту, де станеться дата, рік

Коли зупинюся, і надихаюсь, і пропаду

Втомлюся сам або закине мої нитки ляльковод

Зі мною на батут і я достану, ноту ту, яка веде до сну

І буду щасливий, як з тобою в нашу першу весну

Поки що знову не впаду

А може бути собі?..