Сыну - Артём Лоик

Когда вырастешь — тогда прочтешь меня, не ускорим того мы времени

Когда вырастешь — я подчеркиваю, до не стоит, сынок, поверь мне

До — живи-дыши, вкривь и вкось пиши, веры не блюди, силой вложенной…

Доживи до лжи, первой пошлости, первой нелюбви, друга ложного…

Доживи до сна, не пришедшего ночью все забыть и уснуть навек…

Доживи — сей знак, значит шепчет: верь, сын, тот миг пришел своих ну-ка век

Не смыкай, не три… Доживи до ви-ски молотом, совесть — с корысти…

Все пускай внутри закипит, сгорит!

Доживи на бешенной скорости!

Доживи — пройди первый взгляд в.

крови, где глаза твои в мои выстрелом!

Доживи — пройди, но вот зла таить не умей — умей с честью выстоять!

Доживи — пройди крики нам: не мы!

не поймете нас!

свое долбите!

Доживи —пройди лики мнимые, ночи дотемна, друзей до беды!

Доживи — забудь неудачи путь!

Состоит успех из них родненький!

Доживи — забудь кашель, плач и зуд, по красе, где все помнишь родинки…

Доживи — да будь, тем кем я не смог, дотянись куда не достал старик!

Дорасти до букв, перейми мой слог и разбей его на листах своих!

И когда в ночи сон не встретится, а меня с тобой не получится

И когда, мой сын, не засветится солнце, когда рад даже лучику

Будешь и, когда забрел в лес и сам в том лесу: ни пса, ни попутчика

Души — вот тогда моя лестница — перекинь с листа в глаза буквы все!

Перекинь — впитай, будто губкой все, что даю тебе, сын, впитай — на!

Перекинь — впитай, пусть стучит висок, оттого что все тут — впи — тайна

От чужих родным лишь понятна вся — тайна, где душа к душе тянется!

Отцу жизнь верни: я — ты есть, ты сам — я, душа к душе, ведь дитя в отца!

Эту лестницу спущу с неба я, но не требую силой взять перо

Эту лестницу — лучше не было!

В мое время, где писал всяк урод

И кичился своими поступками, нес в стихе своем брань для кур иных

Весь прокуренный!

Время — русские вышли против нас на тропу войны!

А точнее правителем стравлены, убивали друг друга вчера еще

Что прочнее не знаю, где сплавлены…

Разорвали, забыли в пожаре счет

Потеряли убитых…

Век Сталина учил в школе — так вот сынок: жар и шок

В схожий век жили мы с твоей мамою, брат на брата побег — отлег жар от щек…

Жили мы с твоей мамой, тебя любя, ты смеялся и спал отвратительно…

Засыпал между нами, но не найдя сна — с нас перенял: от родителей

Нежелание спать, как желание не быть сломленным сном насекомым

И желание — вспять, несживание с бытовым, но природным законом

Несживание с нормами, с бытом, со стандартом, с рутиной болотной

Несживание с войнами сытых и с ужасною смертью голодных!

Несживание с образом свиты, лишь свободы желание, знамя

Воли, слов нанесенных на свиток — от того ты не спал между нами!

Уже там, еще не было года, ты — убивал в себе однообразие

Уже там, отрицал моду: в комнате — все закрыли, а ты открыл глазики!

Уже там: после школьных уроков унижали его старшеклассники

Все глаза опустили, замолкли…

Все закрыли, а ты открыл глазики!

И закрыл его, став перед ними, от волнения сердце забилось

Из-за крыл твоих лебединых, он смотрел… Старшеклассников было

Всего двое, а вас целый класс, но вы боялись: они же большие!

Всего двое, о крыльях сейчас я: с ними больше, душою пошире

Будешь, если отбросишь все страхи и сомнения все перед бранью!

Будет очень непросто не стратить, но легко будет избежать раны

И остаться в углу, не заметив… Нет заметив!

Но молча, за это Крылья вглубь прорастут!

Разве эти раны меньше получаться?!

Лекарь

Эти раны не сможет заштопать — это не в человеческих силах!

Может спросишь меня

ты: за что пап?

за молчание?

где справедливость?

Нет не спросишь!

Не вздумаешь даже о таком моей крови покамест!

Туфли —босым!

Голодным — кашу!

Горлу — ком, если худо, но встанешь!

И закроешь крылами-плечами после всех, кто слабее, кто мельче

И накормишься нами сначала, после сам себя, после семейство

Свое и дитя, что от Бога будет послано вам, как ты нам был…

Будет страшно и сложно, в итоге — станешь папой, как папа стал папой!

Будет страшно и сложно, но мы есть, те кто любит тебя и не бросит

И однажды появится сын ли, дочь ли, к сроку появится проседь

У меня на висках — я побреюсь, буду лысый и модный дедуля!

Я люблю тебя сын и

надеюсь: тебе в комнате с мамой не дует…

Коли виростеш — тоді прочитаєш мене, не прискоримо того ми часу

Коли виростеш — я підкреслюю, до не стоїть, синку, повір мені

До — живи-дихай, вкрив і кіс пиши, віри не блюди, силою вкладеної...

Доживи до брехні, першої вульгарності, першої нелюбові, друга помилкового…

Доживи до сну, що не прийшов уночі все забути і заснути навік…

Доживи — цей знак, значить шепоче: вір, сину, та мить прийшла своїх ну-ка повік

Не змикай, не три… Доживи до виски молотом, совість — з користі…

Все нехай усередині закипить, згорить!

Доживи на шаленій швидкості!

Доживи - пройди перший погляд в.

крові, де очі твої в мої пострілом!

Доживи - пройди, але ось зла таїти не вмій - вмій з честю вистояти!

Доживи — пройди крики нам: не!

не зрозумієте нас!

своє довбайте!

Доживи — пройди лики уявні, ночі дотемна, друзів до біди!

Доживи — забудь невдачі шлях!

Складається успіх із них рідненький!

Доживи — забудь кашель, плач і свербіж, за красою, де все пам'ятаєш родимки…

Доживи — так, будь ким я не зміг, дотягнися куди не дістав старий!

Дорости до букв, перейми мій склад і розбий його на листах своїх!

І коли вночі сон не зустрінеться, а мене з тобою не вийде

І коли, мій сину, не засвітиться сонце, коли радий навіть лучнику

Будеш і, коли забрів у ліс і сам в лісі: ні пса, ні попутника

Душі — ось тоді мої сходи — перекинь із листа в очі літери все!

Перекинь — вбери, ніби губкою все, що даю тобі, сину, вбери на!

Перекинь - вбери, нехай стукає скроню, тому що все тут - впи - таємниця

Від чужих рідних лише зрозуміла вся таємниця, де душа до душі тягнеться!

Батьку життя поверни: я — ти є, ти сам — я, душа до душі, адже дитя в батька!

Ці сходи спущу з неба я, але не вимагаю силою взяти перо

Ці сходи — краще не було!

У мій час, де писав всякий виродок

І хвалився своїми вчинками, ніс у вірші своєму лайку для курей інших

Весь прокурений!

Час — росіяни вийшли проти нас на стежку війни!

А точніше правителем стравлені, вбивали один одного вчора ще

Що міцніше не знаю, де сплавлені…

Розірвали, забули в пожежі рахунок

Втратили вбитих…

Вік Сталіна вчив у школі — так от синок: жар і шок

У подібне століття жили ми з твоєю мамою, брат на брата втечу — відліг жар від щік…

Жили ми з твоєю мамою, тебе кохаючи, ти сміявся і спав огидно…

Засинав між нами, але не знайшовши сну — з нас перейняв: від батьків

Небажання спати, як бажання не бути зламаною сном комахою

І бажання — назад, несживання з побутовим, але природним законом

Нежиття з нормами, з побутом, зі стандартом, з рутиною болотною

Нежиття з війнами ситих і з жахливою смертю голодних!

Нежиття з образом почту, лише свободи бажання, прапор

Волі, слів нанесених на свиток — від того ти не спав між нами!

Вже там, ще не було року, ти — вбивав у собі одноманітність

Вже там, заперечував моду: в кімнаті всі закрили, а ти відкрив очі!

Вже там: після шкільних уроків принижували його старшокласники

Всі очі опустили, замовкли.

Усі закрили, а ти відкрив очі!

І закрив його, ставши перед ними, від хвилювання серце забилося

Через крила твоїх лебединих, він дивився... Старшокласників було

Всього двоє, а вас цілий клас, але ви боялися: вони вже великі!

Всього двоє, про крилах зараз я: з ними більше, душею ширше

Будеш, якщо відкинеш всі страхи і сумніви все перед лайкою!

Буде дуже непросто не втратити, але легко уникнути рани

І залишитися в кутку, не помітивши… Ні помітивши!

Але мовчки, за це Крила вглиб проростуть!

Хіба ці рани менше виходити?!

Лікар

Ці рани не може заштопати — це не в людських силах!

Може спитаєш мене

ти: за що тат?

за мовчання?

де справедливість?

Ні не спитаєш!

Не задумаєш навіть про таке моєї крові поки що!

Туфлі-боси!

Голодним — кашу!

Горлу — кому, якщо погано, але встанеш!

І закриєш крилами-плечами після всіх, хто слабший, хто дрібніший

І нагодуєшся нами спочатку, після сам себе, після сімейства

Своє і дитя, що від Бога буде послано вам, як ти нам був…

Буде страшно і складно, в підсумку станеш татом, як тато став татом!

Буде страшно і складно, але ми є, ті хто любить тебе і не кине

І одного разу з'явиться син, чи донька, до терміну з'явиться сивина.

У мене на скронях — я поголюся, буду лисий і модний дідусь!

Я люблю тебе син і

сподіваюся: тобі в кімнаті з мамою не дує...