Замело - Артём Лоик

Замело дороги мои в судьбе!

Думал это так, но одно «но»:

Замело дороги мои к себе

Остаются звуки фальшивых нот!

Выйдя поутру и за собой закрыв дверь

Отделяя нелепое тело от крыл

Осознав, что дверь — одна, но в сущности две, —

Понял, что закрыв её, — я тут же открыл

И зашел в одну из тысячи новых комнат

И запел одну из тысячи своих басен

Очень громко, что услышал их снежный ком над

Головою моею, хоть пел и не басом

И пошло-поехало, точнее свалилось

Белое, небесное на голову счастье

Губы рэп читали или все же молились

Руки крест держали или все же на части

Разломали… Молча бросив в костёр

Чтобы отпугнуть волков и рядом согреться

И летело пламя его высоко — стёр

Потерял, забыл все буквы или все-таки крестик

Замело дороги мои в судьбе!

Думал это так, но одно «но»:

Замело дороги мои к себе

Остаются звуки фальшивых нот!

Замело дороги мои в судьбе!

Думал это так, но одно «но»:

Замело дороги мои к себе

Остаются звуки фальшивых нот!

Обойдя вершины гор, увидев царей

Не найдя того, чему не будет имён

Будучи в цепях, не замечая цепей

Веря в лозунги непобедимых знамён

Доходя к стене, я бил ее своим лбом

Видя в этом подвиг, — всю его красоту

И пока весь мир на меня положил болт

По ту сторону стены, — все же не утихал стук!

Кровь давала — злость, ну, а злость давала сил

Сил было немерено, — не время стонать!

И я был!

Бил ее и голосил!

Но пламя догорало, исчезала стена…

И забыв себя и свою цель в темноте…

Двигаясь наощупь и на собственный крик

Я нащупал дверь, и потянул, но затем

Понял, что открыв её, — я тут же закрыл

Замело дороги мои в судьбе!

Думал это так, но одно «но»:

Замело дороги мои к себе

Остаются звуки фальшивых нот!

Замело дороги мои в судьбе!

Думал это так, но одно «но»:

Замело дороги мои к себе

Остаются звуки фальшивых нот!

Остаются звуки фальшивых нот!

Остаются звуки фальшивых…

Остаются звуки фальшивых нот!

Замело дороги мої в долі!

Думав це так, але одне «але»:

Замело дороги мої до себе

Залишаються звуки фальшивих нот!

Вийшовши вранці і за собою зачинивши двері

Відокремлюючи безглузде тіло від крил

Усвідомивши, що двері - одна, але в сутності дві, -

Зрозумів, що закривши її, — я тут ж відкрив

І зайшов у одну із тисячі нових кімнат

І заспівав одну з тисяч своїх байок

Дуже голосно, що почув їхній сніговий ком над

Головою моєю, хоч співав і не басом

І пішло-поїхало, точніше впало

Біле, небесне на голову щастя

Губи реп читали або все молилися

Руки хрест тримали чи все на частині частини

Розламали... Мовчки кинувши в багаття.

Щоб відлякати вовків і поряд зігрітися

І летіло полум'я його високо — стер

Втратив, забув усі літери чи все-таки хрестик

Замело дороги мої в долі!

Думав це так, але одне «але»:

Замело дороги мої до себе

Залишаються звуки фальшивих нот!

Замело дороги мої в долі!

Думав це так, але одне «але»:

Замело дороги мої до себе

Залишаються звуки фальшивих нот!

Обійшовши вершини гір, побачивши царів

Не знайшовши того, чого не буде імен

Будучи в ланцюгах, не помічаючи ланцюгів

Вірячи в гасла непереможних прапорів

Доходячи до стіни, я бив її своїм лобом

Бачачи в цьому подвиг, всю його красу

І поки весь світ на мене поклав болт

По той бік стіни, все ж не стихав стукіт!

Кров давала - злість, ну, а злість давала сил

Сил було непомірно,— не час стогнати!

І я був!

Біл її і голосив!

Але полум'я догоряло, зникала стіна…

І забувши себе і свою мету в темряві...

Рухаючись на дотик і на власний крик

Я намацав двері, і потягнув, але потім

Зрозумів, що відкривши її, — я тут ж закрив

Замело дороги мої в долі!

Думав це так, але одне «але»:

Замело дороги мої до себе

Залишаються звуки фальшивих нот!

Замело дороги мої в долі!

Думав це так, але одне «але»:

Замело дороги мої до себе

Залишаються звуки фальшивих нот!

Залишаються звуки фальшивих нот!

Залишаються звуки фальшивих…

Залишаються звуки фальшивих нот!