Не про любовь - Артём Лоик

Ты не такая, как все они;

а я не такой для тебя

Как эти псевдо-Есенины.

И мы с тобой не растеряны в темени —

Мы искали друг-друга кораблями-постелями.

Не летели, не спели мы;

Полюбить не успели мы, видя ангелов-демонов.

В этом мире теряя веру, находили кого-то

Не ради полёта, а ради падения.

С другими мы летали, мы сто раз;

За руки держались, но порознь.

Дышали, и вот мы стоим в этом баре

И нам улыбается пропасть.

И тем, кем мечтали, не стали —

Нам жизнь доказала что мы не из стали.

Как мы, нас другие листали,

Но мы не отстали, мы просто отбились от стаи.

И я связан с тобою, но не так,

Как герои в стихах иллюзорного мира.

Да, мы связаны настолько крепко,

Что я чувствую: вот она — близость разрыва.

И вот, мы стоим и молчим,

Все слова растерялись другими.

Твои глаза как миры,

Но миры как руины.

Крутись колесо, гори оно всё огнём, коли сон.

Укроет тебя, как и было всегда, своим никчёмным листом.

Я был с тобой долго на небе, и мы там горели, не тлели.

Но даже когда с тобой падали, мы всё же летели.

Падали мы, падали — не летали.

Падали мы, укрываясь небесами.

Падали мы, нелепо падали мы,

Но в этом мире немых,

Мы всё же что-то, но сказали!

Ты не такая, хотя смеюсь я.

Просто врут тобой реанимированные чувства.

И ты такая, как все на вкус, то только чувствую

С такою в рай не впустят.

И мы с тобою не умеем планов строить.

В этом мире нас, уверен, карма накрыла с головою.

И поэтому, не толи остаётся нам в итоге —

Как не с неба падать…

Разлетись на части мириад.

Пусть горит, не гаснет в мире ад.

Я за тебя готов тут умереть, нет — за тебя готов тут умирать!

Ходим по кругу, но на нас всё что вымаливали дураки.

Подтолкни меня, чтобы упасть, но только не в ноги другим.

В итоге царь твой или раб, я?

В итоге друг твой или враг, я?

То ли лгу тут, то ли прав, я.

То ли губ хочу, то ли прав на тебя, я.

То ли в бег к тебе, то ли вплавь.

И то ли чёрный, то ли белый флаг.

И то ли птичий, то ли сучий я услышал лай —

Но одного прошу, ты моё сердце режь и плавь!

Крутись колесо, гори оно всё огнём, коли сон.

Укроет тебя, как и было всегда, своим никчёмным листом.

Я был с тобой долго на небе, и мы там горели, не тлели.

Но даже когда с тобой падали, мы всё же летели.

Падали мы, падали — не летали.

Падали мы, укрываясь небесами.

Падали мы, нелепо падали мы,

Но в этом мире немых,

Мы всё же что-то, но сказали!

Падали мы!

Падали мы!

Падали мы, нелепо падали мы,

Но в этом мире немых,

Мы всё же что-то, но сказали!

Падали мы, падали — не летали.

Падали мы, укрываясь небесами.

Падали мы, нелепо падали мы,

Но в этом мире немых,

Мы всё же что-то, но сказали!

Крутись колесо, гори оно всё огнём, коли сон.

Укроет тебя, как и было всегда, своим никчёмным листом.

Я был с тобой долго на небе, и мы там горели, не тлели.

Но даже когда с тобой падали, мы всё же летели.

Артём Лоик — Не про любовь

Ти не така, як усі вони;

а я не такий для тебе

Як ці псевдо-Єсенини.

І ми з тобою не розгублені в темні —

Ми шукали один одного кораблями-ліжками.

Не летіли, не заспівали ми;

Полюбити ми не встигли, бачачи ангелів-демонів.

У цьому світі втрачаючи віру, знаходили когось

Не ради польоту, а ради падіння.

З іншими ми літали, ми сто разів;

За руки трималися, але нарізно.

Дихали, і ось ми стоїмо в цьому барі

І нам усміхається прірва.

І тим, ким мріяли, не стали.

Нам життя довело що ми не стали.

Як ми, нас інші гортали,

Але ми не відстали, ми просто відбилися від зграї.

І я пов'язаний з тобою, але не так,

Як герої в віршах ілюзорного світу.

Так, ми пов'язані настільки міцно,

Що я відчуваю: ось вона — близькість розриву.

І ось, ми стоїмо і мовчимо,

Усі слова розгубилися іншими.

Твої очі, як світи,

Але світи як руїни.

Крутись колесо, гори воно все вогнем, коли сон.

Вкриє тебе, як і було завжди, своїм нікчемним листом.

Я був з тобою довго на небі, і ми там горіли, не тліли.

Але навіть коли з тобою падали, ми все ж летіли.

Падали ми, падали — не літали.

Падали ми, ховаючись небесами.

Падали ми, безглуздо падали ми,

Але в цьому світі німих,

Ми все що, але сказали!

Ти не така, хоча сміюся я.

Просто брешуть тобою реанімовані почуття.

І ти така, як усі на?смак, то тільки відчуваю

З такою в рай не впустять.

І ми з тобою не вміємо планів будувати.

У цьому світі нас, певен, карма накрила з головою.

І тому, не толи залишається нам в результаті —

Як не з неба падати…

Розлетись на частині міріад.

Нехай горить, не згасне в світі пекло.

Я за тебе готовий тут померти, ні — за тебе готовий тут помирати!

Ходімо по кругу, але на нас все що вималівали дурні.

Підштовхни мене, щоб впасти, але тільки не в ноги іншим.

У підсумку цар твій чи раб, я?

В результаті друг твій чи ворог, я?

Чи то лгу тут, то ли, прав, я.

То ли губ хочу, то ли прав на тебе, я.

Чи то в біг до тебе, чи то вплавь.

І то або чорний,то або білий прапор.

І то ли пташиний, то ли сучий я почув гавкіт —

Але одного прошу, ти моє серце ріж і плавай!

Крутись колесо, гори воно все вогнем, коли сон.

Вкриє тебе, як і було завжди, своїм нікчемним листом.

Я був з тобою довго на небі, і ми там горіли, не тліли.

Але навіть коли з тобою падали, ми все ж летіли.

Падали ми, падали — не літали.

Падали ми, ховаючись небесами.

Падали ми, безглуздо падали ми,

Але в цьому світі німих,

Ми все що, але сказали!

Ми падали!

Ми падали!

Падали ми, безглуздо падали ми,

Але в цьому світі німих,

Ми все що, але сказали!

Падали ми, падали — не літали.

Падали ми, ховаючись небесами.

Падали ми, безглуздо падали ми,

Але в цьому світі німих,

Ми все що, але сказали!

Крутись колесо, гори воно все вогнем, коли сон.

Вкриє тебе, як і було завжди, своїм нікчемним листом.

Я був з тобою довго на небі, і ми там горіли, не тліли.

Але навіть коли з тобою падали, ми все ж летіли.

Артем Лоїк—Не про любов