Искусство - Артём Лоик

Это моё искусство!

Хотел повеситься, но дома не увидел люстры

Ни шкафа, ни кровати, ни иконы — только мусор!

Из слов которыми плююсь я на ломанном русском

Это моё искусство: долги, кредиты, лайки, ретвиты, крысы, укусы

На батлах крики, панчи, рифмы, но я нёс тот мусор

Не меняя курса и не меняясь по курсу

Дарив псевдо-искусство, и Вам были эти песенки в полне по вкусу

Дочке мэра сняли платье и сорвали блузку

Не отдавали музыканту, отдали моллюскам

Мни мое искусство, я написал не для продюссера, не твоей тусе

Пусто в твоём рэпе, тускло как так вышло ты же тру-стар

Не разводи руками, сука, ты же не Иисус тут…

Были бы не так резки мои за пятак песни (эй, эй, эй)

Если бы не прав, если б не был мой устав… йоу

Были бы не так резки мои за пятак песни

Если бы не прав, если б не был мой устав честен

В месте, где тоска плесен, лоб свой как Иисак крестим

За лайки и хайп весел, морды хай и лай

Если молча как Пилат мы будем подпевать «Ура, Кесарь!»

Пока (?слепого?) каждый (?не в рай слеповат лезим?)

Домашние кутилы и комнатные повесы

Вы повесите меня?

Способны только пост повесить!

И только… поэтому нахер от мэра невесту

Лиру за беспонт и стать известным, найти себе место

Воспевать поместье, честно, куда интересней…

Вызывать на версус не весть кого под бит, а весь мир!

Поёт мое искусство во время вопля войн и крика революций

Я показал Вам, что держу эти тренды на пульсе,

Но как бы не менялась мода — не переобулся

Я и моё искусство становилось искуссней, рос и качался мускул

Жизнь как мама повторяет — «лучше не сутулься»

Достиг цели, но нужно еще выбраться с лузы

Это моё искусство — подъемы и спуски, как у тебя, ты в курсе,

Но я иду на свет все десять лет, пока ты десять лет назад устал

И стал, на пять минут на перекур сел, пыхтя в строю спин неустанно

Задаем вопрос себе — «кто тру здесь?»

Эй, пустите на ветер всё ради искусства?

Одни ответят — «допустим».

Другие — «да, пустим!»

Я вызываю весь мир!

Це моє мистецтво!

Хотів повіситися, але вдома не побачив люстри

Ні шафи, ні ліжка, ні ікони – тільки сміття!

Зі слів якими плююся я ламаною російською

Це моє мистецтво: борги, кредити, лайки, ретвіти, щури, укуси

На батлах крики, панчі, рими, але я несло те сміття

Не змінюючи курсу і не змінюючись за курсом

Дарувавши псевдо-мистецтво, і вам були ці пісеньки повністю за смаком

Доньці мера зняли сукню і зірвали блузку

Не віддавали музикантові, віддали молюскам

Мені моє мистецтво, я написав не для продюсера, не твоєї тусі

Пусто у твоєму репі, тьмяно як так вийшло ти ж тру-стар

Не розводь руками, сука, ти не Ісус тут…

Були би не так різання мої за п'яток пісні (ей, ей, ей)

Якщо б не мав, якщо б був мій статут ... йоу

Були би не так різання мої за п'яток пісні

Якщо б не мав рацію, якщо б не був мій статут чесний

У місці, де туга цвіль, лоб свій як Ісак хрестимо

За лайки і хайп весел, морди хай і гавкіт

Якщо мовчки як Пилат ми будемо підспівувати «Ура, Кесаре!»

Поки (?сліпого?) кожен (?не в рай сліпуватий лізимо?)

Домашні кутили та кімнатні повіси

Ви повісите мене?

Чи здатні тільки піст повісити!

І тільки... тому нахер від мера наречену

Ліру за безпонт і стати відомим, знайти собі місце

Оспівувати маєток, чесно, куди цікавіше.

Викликати на версус не кого під біт, а весь світ!

Співає моє мистецтво під час крику воєн і крику революцій

Я показав Вам, що тримаю ці тренди на пульсі,

Але як би не мінялася мода — не перевзувся

Я і моє мистецтво ставало вправнішим, ріс і хитався м'яз.

Життя як мама повторює — «краще не сутулься»

Досягнув мети, але потрібно ще вибратися з лузи

Це моє мистецтво - підйоми і спуски, як у тебе, ти в курсі,

Але я йду на світло всі десять років, поки ти десять років тому втомився

І став, на п'ять хвилин на перекур сів, пихкаючи в строю спин невпинно

Запитуємо себе—«хто тру тут?»

Гей, пустіть на вітер все заради мистецтва?

Одні дадуть відповідь — «припустимо».

Інші — «так, пустимо!»

Я викликаю весь світ!