Орел - Артур Беркут

Затянет небо тенью серых туч,

И померкнет свет дневной.

В сиянье молний средь темных горных круч

Пролетит орел седой

Он будет дерзок, страшен и могуч,

Доволен собой

Как просто по звездам путь

Отыскать во мгле.

Отважным не каждый быть

Может на земле.

Расправив крылья, в небе он парил,

С высоты бросая взгляд,

И был ему белый свет не мил,

А ночь — во сто крат.

Ветрам на зло летел, что было сил,

Не зная преград.

Средь молний, как вольный Бог,

В тучах он летал.

Всех смелых на деле ждут

Боль и высота.

Как странно линии судьбы переплелись.

И дома за стеклом

Через окно ты молча смотришь вниз,

Мечтая стать орлом.

Мечтаешь, но знаешь,

Так будешь вечно ждать.

Лишь птица стремится ввысь

Небо побеждать.

Без боя с собою —

Мрак, и куда бы ни шел,

Знай, где-то в рассвете

Есть тот степной орел…

Затягне небо тінню сірих хмар,

І померкне світло денне.

У сяйві блискавок серед темних гірських круч

Пролетить орел сивий

Він буде зухвалий, страшний і могутній,

Задоволений собою

Як просто по зірок шлях

Знайти у темряві.

Відважним не кожен бути

Може на землі.

Розправивши крила, в небі він парив,

З висоти кидаючи погляд,

І було йому біле світло не мило,

А ніч — в стократ.

Вітрям на зло летів, що було сил,

Незнаючи перепон.

Серед блискавок, як вільний Бог,

У хмарах він літав.

Усіх сміливих на справі чекають

Біль і висота.

Як дивно лінії долі переплелися.

І вдома за склом

Через вікно ти мовчки дивишся вниз,

Мріючи стати орлом.

Мрієш, але знаєш,

Так будеш вічно чекати.

Лише птах прагне вгору

Небо перемагати.

Без бою з собою —

Морок, і куди би не йшов,

Знай, десь у світанку

Є той степовий орел.