Ветер водит хоровод - Алиса

К закату сны из дома прочь.

Несло кружило по земле,

Всех тех, кто вздохом принял ночь

И до рассвета был в седле.

Кресты им метили пути,

Следы их хоронил туман.

По небу землю пронести

Созвал их ветер-ураган.

К дождю звенели облака,

Ласкался путь полынь-травой.

Шли в далеко из далека,

Шли, пели, звали за собой.

И если к ночи день,

Как в первый раз,

Смотри, как пляшет табор звезд,

Смотри и слушай мой рассказ.

В мутный час, под хохот луны,

Ветер плел из леса узду,

Выводил на круг табуны,

В руки брал нагайку-звезду.

Ох, он и гулял по черной земле,

Смутой жег за собой мосты,

Исповедывал на помеле,

Храм хлестал да лизал кресты.

Жирно чавкал по рясе болот,

Хохотал обвалами гор,

Собирал народ в хоровод,

Да и начинал вести разговор.

Эй, слушай мой рассказ,

Верь голосам в себе.

Сон не схоронил, а плач не спас

Тех, кто прожил в стороне.

Ну, а тех, кто встал глазами к огню,

Кто рискнул остаться собой,

Кто пошел войной на войну,

По земле веду за собой.

По земле, где в почете пни,

Где мошна забрюхатела мздой,

Где тоской заблеваны дни,

Где любовь торгует пиздой.

Там, где срам верой наречен,

А поклеп — правдой-совестью,

Где позор знает, что почем,

Где стыд сосет вымя подлости.

Эй, слушай мой рассказ,

Верь голосам в себе.

Сон не схоронил, а плач не спас

Тех, кто прожил в стороне.

Вставай!

Ветер водит хоровод!

До заходу сни з будинку геть.

Несло кружляло по землі,

Усіх тих, хто зітханням прийняв ніч

І до світанку був у сідлі.

Хрести їм мітили шляхи,

Сліди їх поховав туман.

По небу землю пронести

Скликав їх вітер-ураган.

До дощу дзвеніли хмари,

Ласкався шлях полин-травою.

Йшли в далеко з далека,

Ішли, співали, кликали за собою.

І якщо до ночі день,

Як у перший раз,

Дивись, як танцює табір зірок,

Дивись і слухай мою розповідь.

Вмутна година, під регіт місяця,

Вітер плів із лісу узду,

Виводив на круг табуни,

У руки брав нагайку-зірку.

Ох, він і гуляв по чорної землі,

Смутний палив за собою мости,

Сповідував на помелі,

Храм хвистав і лизав хрести.

Жирно чавкав по болоті,

Реготів обвалами гір,

Збирав народ у хоровод,

Так і починав вести розмову.

Гей, слухай моє оповідання,

Вір голосам у собі.

Сон не поховав, а плач не врятував

Тих, хто прожив у стороні.

Ну, а тих, хто встав очима до вогню,

Хто ризикнув залишитися собою,

Хто пішов війною на війну,

По землі веду засобою.

По землі, де в пошані пні,

Де мошна забрязкотіла хабаром,

Де тугою забльовані дні,

Де кохання торгує піздою.

Там, де сором вірою названо,

А поклеп — правдою-совістю,

Де ганьба знає, що,

Де сором смокче вим'я підлості.

Гей, слухай моє оповідання,

Вір голосам у собі.

Сон не поховав, а плач не врятував

Тих, хто прожив у стороні.

Вставай!

Вітер водить хоровод!