Сумерки - Алиса

Думы мои — сумерки,

Думы — пролёт окна,

Душу мою мутную

Вылакали почти до дна.

Пейте-гуляйте, вороны,

Нынче ваш день.

Нынче тело, да на все четыре стороны

Отпускает тень.

Вольному — воля,

Спасённому — боль.

Вот он я, смотри Господи,

И ересь моя вся со мной.

Посреди грязи — алмазные россыпи.

Глазами в облака, да в трясину ногой.

Кровью запекаемся на золоте,

Ищем у воды прощенья небес.

А черти, знай, мутят воду в омуте

И, стало быть, ангелы где-то здесь.

Вольному — воля,

Спасённому — боль.

Но в комнатах воздух приторный,

То ли молимся, то ли блюем.

Купола в России кроют корытами,

Чтобы реже вспоминалось о Нём.

А мы все продираемся к радуге

Мёртвыми лесами да хлябью болот.

По краям да по самым по окраинам.

И куда ещё нас бес занесет?

Вольному — воля,

Спасённому — боль.

Но только цепи золотые уже порваны,

Радости тебе, солнце мое!

Мы такие чистые да гордые,

Пели о душе, да всё плевали в нее.

Но наши отряды, ух, отборные.

И те, что нас любят, все смотрят нам вслед.

Да только глядь на образа, а лики-то чёрные.

И обратной дороги нет!

Вольному — воля,

Спасённому — боль.

Думи мої - сутінки,

Думи — проліт вікна,

Душу мою каламутну

Вилакали майже до дна.

Пийте-гуляйте, ворони,

Нині ваш день.

Нині тіло, так на всі чотири сторони

Відпускає тінь.

Вільному — воля,

Врятованому - біль.

Ось він я, дивись, Господи,

І єресь моя вся зі мною.

Серед бруду - алмазні розсипи.

Очима в хмари, так в трясину ногою.

Кров'ю запікаємось на золоті,

Шукаємо у води прощення небес.

А черти, знай, каламутять воду в вир

І, отже, ангели десь тут.

Вільному — воля,

Врятованому - біль.

Але в кімнатах повітря нудотне,

То ли молимося, то ли блюємо.

Куполи в Росії криють коритами,

Щоб рідше згадувалося про Нього.

А ми все продираємось до райдуги

Мертвими лісами та хлібом боліт.

По краях і по самих по околицях.

І куди ще нас біс занесе?

Вільному — воля,

Врятованому - біль.

Але тільки ланцюги золоті вже порвані,

Радості тобі, моє сонце!

Ми такі чисті та горді,

Співали про душу, так все плювали в неї.

Але наші загони, ух, добірні.

І ті, що нас люблять, усі дивляться нам услід.

Та тільки дивись на образи, а обличчя чорні.

І зворотної дороги немає!

Вільному — воля,

Врятованому - біль.