Суд - Алиса

Как лежу я молодец под Сарынь-горою,

А ногами резвыми у Усы-реки:

Придавил груди мне крышкой гробовою,

Заковали рученьки медные замки.

Каждой чёрной полночью приползают змеи,

Припадают к векам мне и сосут до дня.

А и землю-матушку я просить не смею

Отогнать змеенышей и принять меня.

Лишь тогда, как исстари, от Москвы престольной

До степного Яика грянет мой ясак,

Поднимусь я старище вольный иль невольный,

Да пойду по водам я матёрый казак.

Две змеи заклятые к векам присосутся

И за мной потянутся черной полосой,

По горам над реками города займутся, —

И година лютая будет мне сестрой.

Пронесут знамения красными столпами,

По земле протянется огненная вервь,

И придут олаписы с песьими главами,

И в полях младенчики поползут, как червь.

Задымятся кровию все леса и реки,

На проклятых торжищах сотворится блуд,

Мне тогда змееныши приподнимут веки, —

И узнают Разина, и начнется суд.

Як лежу я молодець під Сарінь-горою,

А ногами жвавими у Уси-ріки:

Придавив груди мені кришкою труновою,

Закували рученята мідні замки.

Кожної чорної опівночі приповзають змії,

Припадають до віків мені і смокчуть до дня.

А й землю-матінку я просити не смію

Відігнати змієнят і прийняти мене.

Лише тоді, як здавна, від Москви престольної

До степового Яїка гримне мій ясак,

Піднімусь я старище вільний чи мимовільний,

Та піду по водах я материй козак.

Дві змії закляті до віків присосяться

І за мною потягнуться чорною смугою,

По горах над річками міста займуться,

І година люта буде мені сестрою.

Пронесуть знаки червоними стовпами,

По землі простягнеться вогненна вервь,

І прийдуть олапіси з пісними главами,

І в полях немовлята поповзуть, як хробак.

Задимляться кров'ю всі ліси та річки,

На проклятих торжищах утвориться розпуста,

Мені тоді змієнята піднесуть повіки,

І впізнають Разіна, і почнеться суд.