Солнце встаёт - Алиса

Мы вскормлены пеплом великих побед.

Нас крестили звездой, нас растили в режиме нуля.

Красные кони серпами подков топтали рассвет,

Когда всходило солнце, Солнцу говорили: «Нельзя…»

И ночь лупила в стекло залпами снега,

Ночь плевала в лицо черным дождем.

Ночь хохотала, кружа и сбивая со следа,

Мы хранили огонь, но не видели, с кем мы идем.

Но солнце всходило, чтобы спасти наши души.

Солнце всходило чтобы согреть нашу кровь.

Сторожа продолжают спать, но сон их явно нарушен.

Сторожам все еще невдомек…

И демоны тусклых квартир, цедили из ран нашу боль,

Сулили нам сытые кухни, лизали луной.

Стращали охраной порядка, как страшным судом,

Но мы гнали их прочь, мы жгли нашу жизнь, мы шли,

Мы возвращались домой, возвращались домой…

А те кто боится огня, воспевают сырые углы,

Они охраняют покой, что ж, им есть, что терять!

Они говорят о любви, возведя в добродетель закон,

Но когда всходило солнце, закон позволял им стрелять.

Но солнце всходило, чтобы спасти наши души.

Солнце всходило, чтобы согреть нашу кровь.

Сторожа продолжают спать, но сон их явно нарушен.

Сторожам все еще невдомек…

Но солнце встает, чтобы спасти наши души,

Солнце встает, чтобы согреть нашу кровь.

Сторожа продолжают спать, но сон их явно нарушен,

Сторожам все еще невдомек…

Мы вскормлены пеплом великих побед.

Ми вигодовані попелом великих перемог.

Нас хрестили зіркою, нас вирощували в режимі нуля.

Червоні коні серпами підків топтали світанок,

Коли сходило сонце, Сонцю казали: «Не можна…»

І ніч лупила в скло залпами снігу,

Ніч плювала на обличчя чорним дощем.

Ніч реготала, кружляючи і збиваючи зі сліду,

Ми зберігали вогонь, але не бачили, з ким ми йдемо.

Але сонце сходило, щоб урятувати наші душі.

Сонце спускалося щоб зігріти нашу кров.

Сторожа продовжують спати, але їхній сон явно порушений.

Сторожам все ще невтямки.

І демони тьмяних квартир, що цідили з ран наш біль,

Сулили нам ситі кухні, лизали місяцем.

Страшили охороною порядку, як страшним судом,

Але ми гнали їх геть, ми палили наше життя, ми йшли,

Ми поверталися додому, поверталися додому.

А ті, хто боїться вогню, оспівують сирі кути,

Вони охороняють спокій, що ж їм є, що втрачати!

Вони говорять про любов, звівши в чесноту закон,

Але коли сходило сонце, закон дозволяв їм стріляти.

Але сонце сходило, щоб урятувати наші душі.

Сонце сходило, щоби зігріти нашу кров.

Сторожа продовжують спати, але їхній сон явно порушений.

Сторожам все ще невтямки.

Але сонце встає, щоб урятувати наші душі,

Сонце підводиться, щоб зігріти нашу кров.

Сторожа продовжують спати, але сон їх явно порушено,

Сторожам все ще невтямки.

Ми вигодовані попелом великих перемог.