На пороге неба - Алиса

Черным бархатом накрыла ночь,

Да запутала в туманах день.

Лишь лукавая Луна от седого валуна, Наводила тени на плетень.

Звезды падали огнем Небес,

Превращаясь в языки костров.

Ночь в пределе сентября и только чуткая заря,

Искрой пряталась в охапке дров.

По реке стелился Млечный путь,

Горизонтом становилась высь.

Август, полночь, ни души.

Лишь вода да камыши

Облакам на преданность клялись.

А я метался в поисках себя

По полянам от росы седым

То ли ядом жгла луна, то ли я дошёл до дна

То ли лето закатилось в дым.

На пороге Неба — до высокой звезды,

В полночь рукою подать.

На пороге Неба — верным ставят кресты,

Так им легче дышать.

На пороге Неба — по пропащим скорбя,

Крестится сила и мощь.

На пороге Неба — ты услышишь меня, Там, где рождается дождь!

Как ночное путал синий лес,

Хороводами трухлявых пней.

Помнит черная река заливные берега,

Да табун стреноженных коней.

Мне не спиться, сердце давит грудь

Подстрекает душу напролом.

Слёзы уголками глаз, ночь, да яблоневый спас

Потихоньку вводят осень в дом

На пороге Неба — до высокой звезды,

В полночь рукою подать.

На пороге Неба — верным ставят кресты,

Так им легче дышать.

На пороге Неба — по пропащим скорбя, Крестится сила и мощь.

На пороге Неба — ты услышишь меня, Там, где рождается дождь!

Чорним оксамитом накрила ніч,

Так, заплутала в туманах день.

Лише лукавий Місяць від сивого валуна, Наводив тіні на тин.

Зірки падали вогнем Небес,

Перетворюючись на мови багать.

Ніч у межі вересня і тільки чуйна зоря,

Іскрою ховалася в оберемку дров.

Рікою стелився Чумацький шлях,

Горизонтом ставала висота.

Серпень, опівночі, ні душі.

Тільки вода та очерету

Хмари на відданість клялися.

А я метався в пошуках себе

По полям від роси сивим

То чи ядом пекла місяць,то ли я дійшов до¸дна

Чи то літо закотилося в дим.

На порозі Неба — до високої зірки,

Опівночі рукою подати.

На порозі Неба — вірним ставлять хрести,

Так їм легше дихати.

На порозі Неба — за пропащим скорботою,

Хреститься сила і сили.

На порозі Неба — ти почуєш мене, Там, де народжується дощ!

Як нічне плутав синій ліс,

Хороводами трухлявих пнів.

Пам'ятає чорна річка заливні береги,

Так табун стриножених коней.

Мені не спитися, серце тисне груди

Підбурює душу напролом.

Сльози куточками очей, ніч, та яблуневий врятував

Потроху вводять осінь у будинок

На порозі Неба — до високої зірки,

Опівночі рукою подати.

На порозі Неба — вірним ставлять хрести,

Так їм легше дихати.

На порозі Неба — через пропащі скорботи, Хреститься сила і мощ.

На порозі Неба — ти почуєш мене, Там, де народжується дощ!