Прощай и Бог с тобой - Александр Закшевский

Сколько лет, сколько зим?

— Это ты!

А мне даже не верится.

Ну, давай, посидим, ты расскажешь о жизни своей.

Только ты смущена — разговор между нами не клеится.

И торопишься ты распрощаться со мною скорей.

Неужели вот так ты уйдёшь и мы больше не встретимся?

Помнишь, нашу любовь и тот маленький летний причал?

Нам казалось тогда, что планета для нас только вертится.

Почему же ты так торопливо уходишь сейчас?

Не уходи, не убегай!

Останься рядом.

Я нашу встречу не такою представлял.

Не исчезай, не ускользай!

Прошу — не надо.

Я эти годы о тебе не забывал.

Не торопись, побудь со мной ещё немного.

Мосты успеешь между нами развести.

Остановись, постой, прошу я ради Бога!

Ведь будет время у тебя ещё уйти…

На тебя я смотрю — это ты, а мне даже не верится.

Сколько лет, сколько зим по тебе я безумно скучал!

Может, нам суждено было Небом нечаянно встретиться.

Почему же я вижу в глазах твоих грусть и печаль?

Неужели, вот так ты уйдёшь и сожжёшь за собой мосты?

Ну, давай, хоть минутку с тобою мы пОговорим.

Но, глаза отведя, вдруг вздохнула и тихо сказала ты,

Мол, прости и забудь и я счастлива снова… с другим…

Что ж, уходи!

Раз нашей встрече ты не рада.

Я нашу встречу не такою представлял.

Не оставайся, вижу знать тебе не надо,

Что эти годы о тебе не забывал.

Ты торопясь уйдёшь, не оглянёшься даже,

И каблучками застучишь по мостовой.

И добрых слов мне на прощание не скажешь.

Я крикну в след тебе: «Прощай и Бог с тобой!»

Скільки років скільки зим?

- Це ти!

А мені навіть не віриться.

Ну, давай, посидимо, ти розкажеш про життя своє.

Тільки ти збентежена — розмова між нами не клеїться.

І поспішаєш ти розпрощатися зі мною швидше.

Невже ось так ти підеш і ми більше не зустрінемося?

Пам'ятаєш, наше кохання і той маленький літній причал?

Нам здавалося тоді, що планета для нас тільки крутиться.

Чому ж ти так квапливо йдеш зараз?

Не йди, не йди!

Залишся поряд.

Я нашу зустріч не такою представляв.

Не зникай, не вислизай!

Прошу - не треба.

Я ці роки про тебе не забув.

Не поспішайте, спонукайте зі мною ще трохи.

Мости встигнеш між нами розвести.

Зупинися, стривай, прошу я ради Бога!

Адже буде час у тебе ще піти…

На тебе я дивлюся — це ти, а мені навіть не віриться.

Скільки років, скільки зим по тебе я шалено сумував!

Може, нам судилося Небом ненароком зустрітися.

Чому ж я бачу в очах твоїх сум і печаль?

Невже, ось так ти підеш і спалиш за собою мости?

Ну, давай, хоч хвилинку з тобою ми поговоримо.

Але, очі відвівши, раптом зітхнула і тихо сказала ти,

Мовляв, пробач і забудь і щаслива знову… з іншим…

Що ж, йди!

Раз нашій зустрічі ти не рада.

Я нашу зустріч не такою представляв.

Не залишайся, бачу знати тобі не треба,

Що ці роки про тебе не забув.

Ти поспішаючи підеш, не оглянешся навіть,

І каблучками застукаєш по мостовій.

І добрих слів мені на прощання не скажеш.

Я крикну вслід тобі: «Прощай і Бог з тобою!»