Нить - Александр Закшевский

Однажды мы уходим навсегда,

Из дома, где звенело наше детство.

Нас манит путеводная звезда,

Лишь память рядом с сердцем, как наследство.

И некогда бывает позвонить,

Тем женщинам с проборами седыми.

Но с каждым днём всё тоньше эта нить,

Что нас незримо связывает с ними.

Припев:

Пусть вьюга не впервой гуляет за спиной,

Не оборвать бы только эту нить.

Нашёл себе покой у женщины другой,

Но маму мне никем-никем не заменить.

А циферблат считает спешно дни,

И отмеряет жизни километры.

И задувают поутру огни,

Шальные неприкаянные ветры.

В такой неугомонной суете,

Спешим, о матерях мы забывая.

Как будто бы блуждаем в темноте,

И только нить спасает нас у края.

Припев:

Пусть вьюга не впервой гуляет за спиной,

Не оборвать бы только эту нить.

Нашёл себе покой у женщины другой,

Но маму мне никем-никем не заменить.

Якось ми йдемо назавжди,

З дому, де брязкало наше дитинство.

Нас вабить дороговказ,

Лише пам'ять поруч із серцем, як спадок.

І колись буває зателефонувати,

Тим жінкам із проділами сивими.

Але з кожним днем ​​все тонше ця нитка,

Що нас незримо пов'язує з ними.

Приспів:

Нехай завірюха не першою гуляє за спиною,

Не обірвати би тільки цю нитку.

Знайшов собі спокій у жінки іншої,

Але маму мені ніким-ніким не замінити.

А циферблат вважає поспішно дні,

І відміряє життя кілометри.

І дувають вранці вогні,

Шалені неприкаяні вітри.

У такій невгамовній метушні,

Поспішаємо, про матері ми забуваючи.

Начебто блукаємо в темряві,

І тільки нитка рятує нас у краю.

Приспів:

Нехай завірюха не першою гуляє за спиною,

Не обірвати би тільки цю нитку.

Знайшов собі спокій у жінки іншої,

Але маму мені ніким-ніким не замінити.