Золотая Це-Це - Александр Новиков

Было тяжело и душно,

А наутро выпал снег.

И была ее подушка

Все еще во сне.

Где замки, полы и стенки

Вышвырнуты вон,

Где она была туземкой

Голой среди волн.

И глядела то и дело

В ласковую синь.

А его корабль белый

Был простым такси.

Замер, не захлопнув дверцу,

На чужом крыльце.

И ее во сне кусала в сердце

Золотая Це-Це.

Золотая Це-Це.

Це-Це.

Це-Це.

И ресницы были — крылья

Полуночных сов.

И душа дышала пылью

Белых парусов.

А у той, другой, подушка

Со свинцом в лице.

И у ней считалась просто мушкой

Золотая Це-Це.

Золотая Це-Це.

Це-Це.

Це-Це.

Через ночь вела крутая

Лестница-змея.

Тот, в ночи блудил, плутая —

Был, конечно, я.

И по мне во сне жужжала

Как о подлеце,

И туземке в сердце била жалом

Золотая Це-Це.

Золотая Це-Це.

Це-Це.

Це-Це.

Було тяжко і душно,

А вранці випав сніг.

І була її подушка

Все ще у сні.

Де замки, підлоги та стіни

Викинуті геть,

Де вона була тубількою

Голий серед хвиль.

І дивилася то і справа

У ласкаву синь.

А його корабель білий

Був простим таксі.

Завмер, не зачинивши дверцят,

На чужому ганку.

І ї у сні кусала в серце

Золота Це-Це.

Золота Це-Це.

Це-це.

Це-це.

І вії були — крила

Північних сов.

І душа дихала пилом

Білі вітрила.

А у тій, інший, подушка

Зі свинцем у лиці.

І у ній вважалася просто мушкою

Золота Це-Це.

Золота Це-Це.

Це-це.

Це-це.

Через ніч вела крута

Сходи-змія.

Той, уночі блудив, шахраїв—

Був, звісно, ​​я.

І по мені у сні дзижчала

Як про підліку,

І тубільці в серці била жалом

Золота Це-Це.

Золота Це-Це.

Це-це.

Це-це.