Я вышел родом из еврейского квартала - Александр Новиков

Я вышел родом из еврейского квартала,

Я был зачат за три рубля на чердаке.

Тогда на всех резины не хватало,

И я родился в злобе и тоске.

Когда подрос, играл в лапту и прятки,

Кидал ножи в обшарпанную дверь.

А у отца давно сверкали пятки,

И я не знаю, жив ли он теперь.

Моя семья блюла свободу нравов,

И я привык к тому в конце концов:

Моя маман беспечно и по праву

Меняла часто мне моих отцов.

Из них последний был мне всех роднее,

Хотя меня он вовсе не любил,

И отличался тем, что не краснея,

На крышу баб по лестнице водил.

Со мной росли еврейские детишки,

Все, как и я, одетые в тряпье –

Мои по папам сестры и братишки –

В душе потенциальное ворье.

Пришла война, отцы их дали драла,

Не дожидаясь сумрачных годин,

И мой любимый, незабвенный папа

Окрестных баб обслуживал один.

Он изводил на них рубли и трешки,

Что приносила в дом моя маман,

И мы со страху прятались в ладошки,

Когда он утром лазил ей в карман.

Мы через день питались черствым хлебом,

А папа блуд чесал на чердаке –

Он отдыхал душой под синим небом,

Зажав трояк в мозолистой руке.

Прошли года, я вырос, даже очень,

И стал тайком захаживать в кабак.

И сладострастный мой беспутный отчим

Ловил частенько глазом мой кулак.

Я позабыл свое больное детство

И стал тайком глядеть на женский пол.

Досталось мне чудесное наследство –

В пятнадцать лет я бабу в дом привел.

А денег мне, конечно, не хватало,

Я вам скажу об этом не тая.

И стали мы с дружками из квартала

Набеги делать в дальние края.

Но воровать мы толком не умели

И день за днем сидели на мели.

И как-то раз менты на хвост насели

И всю контору скопом замели.

Там били больно кованою пряжкой,

Но я молчал, как рыба, верь – не верь!

И наконец, со звездами на ляжках

Я был ментами вышвырнут за дверь.

Тогда я просто чудом отвертелся,

А остальным повесили срока.

Я с ними столько страху натерпелся,

Что за неделю выучил УК.

Теперь я знаю, что и сколько весит,

И я не лезу больше на рожон.

Я поменяю тысячу профессий,

Как папа мой менял когда-то жен.

Родитель мой, блатной и незабвенный,

Меня ты сделал, сделал просто так.

Во мне гудят твои дурные гены,

И я с тоской взираю на чердак.

Я вийшов родом із єврейського кварталу,

Я був зачатий за три карбованці на горищі.

Тоді на всіх гуми не вистачало,

І я народився в злості та тузі.

Коли підріс, грав у лапту та хованки,

Кидав ножі в обшарпані двері.

А в батька давно сяяли п'яти,

І я не знаю, чи він живий тепер.

Моя сім'я дотримувалася свободи вдач,

І я звик до того, зрештою:

Моя маман безтурботний і по праву

Змінювала часто мені моїх батьків.

З них останній був мені рідніший,

Хоча мене він зовсім не любив,

І відрізнявся тим, що не червоніючи,

На дах баб сходами водив.

Зі мною росли єврейські діточки,

Всі, як і я, одягнені в ганчір'я –

Мої по татах сестри та братики –

У душі потенційна злодія.

Прийшла війна, батьки їх дали драла,

Не чекаючи похмурих годин,

І мій улюблений, незабутній тато

Навколишніх баб обслуговував один.

Він зводив на них рублі та троячки,

Що приносила до дому моя маман,

І ми зі страху ховалися в долоні,

Коли він уранці лазив їй у кишеню.

Ми через день харчувалися черствим хлібом,

А тато блуд чухав на горищі

Він відпочивав душею під синім небом,

Затиснувши трояк у мозолистій руці.

Минули роки, я виріс, навіть дуже,

І став потай заходити в шинок.

І хтивий мій безпутний вітчим

Часто ловив оком мій кулак.

Я забув своє хворе дитинство

І став потай дивитися на жіночу підлогу.

Дісталася мені чудова спадщина –

У п'ятнадцять років я бабу в хату привів.

А грошей мені, звичайно, не вистачало,

Я вам скажу про це не танучи.

І стали ми з дружками із кварталу

Набіги робити в далекі краї.

Але красти ми до ладу не вміли

І день за днем ​​сиділи на мілині.

І якось менти на хвіст насіли

І всю контору гуртом заміли.

Там били боляче кованою пряжкою,

Але я мовчав, як риба, вір – не вір!

І нарешті, із зірками на стегнах

Я був ментами викинутий за двері.

Тоді я просто дивом викрутився,

А решті повісили терміни.

Я з ними стільки страху натерпівся,

Що за тиждень вивчив КК.

Тепер я знаю, що і скільки важить,

І я не лізу більше на рожен.

Я поміняю тисячу професій,

Як тато мій колись змінював дружин.

Батько мій, блатний і незабутній,

Мене ти зробив, зробив так.

У мене гудуть твої погані гени,

І я з тугою дивлюся на горище.