Воровка - Александр Новиков

В то лето с неба выпала

Большая благодать,

И было мне легко и так приятно.

У ней была причесочка —

«Век воли не видать»,

А юбочка — «роди меня обратно».

А я под «ноль» остриженный, пока,

Военным лазаретом.

А что у ней с наколочкой рука —

Не спрашивал об этом.

А что у ней с наколочкой рука —

Не спрашивал об этом.

Кружили мы, как голуби

Над крышами судьбы,

И маялись собой от сладкой лени.

Гудели наши головы

От истовой гульбы,

А души — вплоть до белого каленья.

И вот, однажды, спьяну в кабаке,

Какой-то сука в ботах,

Узрел у ней наколку на руке

И пошептал ей что-то.

Узрел у ней наколку на руке

И пошептал ей что-то.

И будто кровь отхлынула

В момент с ее лица,

И вниз глаза упали черной птицей.

Я взял его за шиворот

И вынес до крыльца,

И бил, чтоб было проще объяснится.

И вот, когда на нем иссякла спесь,

Мне стало бить неловко,

И я спросил: «Кто она есть?»,

И он сказал: «Воровка».

И я спросил: «Кто она есть?»,

И он сказал: «Воровка».

Тем словом, гад, нарочно он

Мне душу искромсал.

И сердце — как гадюка покусала.

Я бил его за то,

Что он всю правду рассказал,

Но не сказал про то, что — завязала.

И вот, когда вернулся я назад

С лихой и горькой миной,

Лежал один платок ее в слезах,

А в нем: «Прощай, любимый».

Лежал один платок ее в слезах,

А в нем: «Прощай, любимый».

А этот сука в ботах

Был, конечно же, ментом,

Из тех, кто нахаляву в месте злачном.

Он срисовал, как с фото,

И нагрянули потом,

И щелкнули браслетами так смачно.

И, окликая прошлое мое,

В этапе женском каждом

Я все искал красивую ее

Среди тюремных граждан.

Я все искал красивую ее

Среди тюремных граждан.

Проигрыш

И, окликая прошлое мое,

В этапе женском каждом

Я все искал красивую ее

Среди тюремных граждан.

Я все искал красивую ее

Среди тюремных граждан.

Я все искал красивую ее

Среди тюремных граждан.

Среди тюремных граждан.

Того літо з неба випала

Велика благодать,

І було мені легко і так приємно.

У неї була зачіска —

«Століття волі не бачити»,

А спідничка — «роди мене назад».

А я під «нуль» острижений, поки,

Військовим лазаретом.

А що у ній з наколочкою рука —

Не питав про це.

А що у ній з наколочкою рука —

Не питав про це.

Кружили ми, як голуби

Над дахами долі,

І маялися собою від солодкої лінощі.

Гули наші голови

Від столової гульби,

А душі — аж до білого каління.

І ось, одного разу, сп'яну в кабаку,

Якийсь сука в ботах,

Побачив у неї наколку на руці

І пошепотів їй щось.

Побачив у неї наколку на руці

І пошепотів їй щось.

І ніби кров відринула

В момент з її особи,

І вниз очі впали чорним птахом.

Я взяв його за комір

І виніс до ганку,

І бив, щоб було простіше порозумітися.

І ось, коли на ньому вичерпалася пиха,

Мені стало бити ніяково,

І я запитав: «Хто вона є?»,

І він сказав: «Злодійка».

І я запитав: «Хто вона є?»,

І він сказав: «Злодійка».

Тим словом, гад, навмисне він

Мені душу скромсал.

І серце — як гадюка покусала.

Я бив його за то,

Що він всю правду розповів,

Але не сказав про те, що зав'язала.

І ось, коли повернувся я назад

З лихою і гіркою міною,

Лежала одна хустка її в сльозах,

А в ньому: «Прощавай, коханий».

Лежала одна хустка її в сльозах,

А в ньому: «Прощавай, коханий».

А цей сука в ботах

Був, звичайно ж, ментом,

З тих, хто нахаляву в місці злачному.

Він змалював, як з фото,

І нагрянули потім,

І клацнули браслетами так смачно.

І, кликаючи минуле моє,

В етапі жіночому кожному

Я все шукав красиву її

Серед тюремних громадян.

Я все шукав красиву її

Серед тюремних громадян.

Програш

І, кликаючи минуле моє,

В етапі жіночому кожному

Я все шукав красиву її

Серед тюремних громадян.

Я все шукав красиву її

Серед тюремних громадян.

Я все шукав красиву її

Серед тюремних громадян.

Серед тюремних громадян.