Улю-лю - Александр Новиков

Как ни крути, а была с приблатненным оттеночком,

Песня любая и ветер пьянил, как вино.

И целовала меня синеглазая девочка.

Как это было давно… Было давно.

Девочка милая, первая в мире красавица,

Тонкая, хрупкая, даже капризная, но…

Ради нее так хотелось пропеть и прославиться.

Как это было давно… Было давно.

Пр.:

Шепотом ей вслед повторял я это:

Я тебя люблю… Я тебя люблю.

Но вдогонку мне отвечало эхо:

— Улю-лю…Улю-лю…Улю-лю…

Эти слова на ветру, будто лодки бумажные

Волны кидали наверх и топили на дно,

И на прощанье рукой помахала однажды мне.

Как это было давно… Было давно.

Звезды, луна, фонари сговорились зажмуриться,

Или в глазах моих стало бездонно темно?

И опустела земля на сиреневой улице.

Как это было давно… Было давно.

Пр.:

Шепотом ей вслед повторял я это:

Я тебя люблю… Я тебя люблю.

Но вдогонку мне отвечало эхо:

— Улю-лю…Улю-лю…Улю-лю…

Як не крути, а була з приблатненим відтінком,

Пісня будь-яка і вітер п'янив, як вино.

І цілувала мене синьоока дівчинка.

Як це було давно… Було давно.

Дівчинка мила, перша в світі красуня,

Тонка, тендітна, навіть примхлива, але...

Заради неї так хотілося заспівати і прославитися.

Як це було давно… Було давно.

Пр.:

Пошепки їй услід повторював я це:

Я тебе люблю я тебе люблю.

Але наздогін мені відповідала луна:

— Улю-лю…Улю-лю…Улю-лю…

Ці слова на вітрі, ніби човни паперові

Хвилі кидали нагору і топили на дно,

І на прощання рукою помахала якось мені.

Як це було давно… Було давно.

Зірки, місяць, ліхтарі змовилися заплющити,

Чи в моїх очах стало бездонно темно?

І опустіла земля на бузковій вулиці.

Як це було давно… Було давно.

Пр.:

Пошепки їй услід повторював я це:

Я тебе люблю я тебе люблю.

Але наздогін мені відповідала луна:

— Улю-лю…Улю-лю…Улю-лю…