Ухожу воевать - Александр Новиков

Когда скучает женщина у темного окна

И нету слез, чтоб выплакать, любя.

Все мысли вдаль летят, а там идет война,

Где я теперь за всех.

За всех и за себя.

Когда считает женщина шагами каждый час,

Все верим, что ненастною порой

Солдатская удача не рассчитает нас

На первый и второй.

На первый и второй.

Когда встречает женщина, не зная, встретит ли,

А все огни салютов отгорят,

Есть облака бродячие и в небе журавли,

Что строятся полком и тоже – на парад.

Дорогой прямой, лишь простимся

и – в ночь.

Дорогой окольной

победу уйду добывать.

Вернуться не прочь.

Влюбиться не прочь.

Но родине больно,

И я ухожу воевать.

Коли нудьгує жінка біля темного вікна

І нема сліз, щоб виплакати, люблячи.

Всі думки вдалину летять, а там йде війна,

Де я тепер за всіх?

За всіх та за себе.

Коли вважає жінка кроками щогодини,

Все віримо, що ненасною часом

Солдатський успіх не розрахує нас

На перший та другий.

На перший та другий.

Коли зустрічає жінка, не знаючи, чи зустріне,

А всі вогні салютів відгорять,

Є хмари бродячі і в небі журавлі,

Що будуються полком і також – на парад.

Дорогий прямий, лише попрощаємось

і – у ніч.

Дорогий окольній

перемогу піду здобувати.

Повернутись не геть.

Закохатися не проти.

Але батьківщині боляче,

І я йду воювати.