Тётя Зоя - Александр Новиков

В тот день – кенты до гроба –

Откинулись мы оба

И вдаль по жизни двинули на фарт.

Мы в путь на полустанке

Схватили две полбанки,

Чтоб жизнь казалась мягче, чем плацкарт.

Но поезд так мотает,

Что литра не хватает,

А на руке котлов, представьте, нет.

И только грянет полночь,

Пустой стакан – не в помощь,

И надо двигать с боем брать буфет.

А кент мой бьет-стучится,

И надо ж так случится,

В момент в башке его попутались вальты.

Нависшею грозою

Открыла дверь не Зоя,

А дама необъятной широты.

И грудь её дышала,

И резали кинжалом

Налиты страстью доверху глаза.

– Ну, нет от вас покоя!..

Входите.

Можно – двое.

–

И захотелось дернуть тормоза.

Рука её двужила

Кента за дверь втащила –

Прелюдия была, как говорят.

Раздался треск одежды

И крик большой надежды:

– Спасай, братуха, вызывай наряд!

Что такое?!.

Тётя Зоя,

Ты концы отбросить нам не дай!

От запоя, тетя Зоя,

Нам на вынос что-нибудь продай.

Нам на вынос ты кента отдай.

Того дня – кенти до труни

Відкинулися ми обидва

І вдалину по життю рушили на фарт.

Ми в дорогу на півстанку

Схопили два півбанки,

Щоб життя здавалося м'якшим, ніж плацкарт.

Але поїзд так мотає,

Що літра не вистачає,

А на руці котлів, уявіть, ні.

І тільки лунає опівночі,

Порожня склянка – не на допомогу,

І треба рухати із боєм брати буфет.

А кент мій б'є-стукає,

І треба ж так станеться,

У момент у голові його поплуталися вальти.

Навислою грозою

Відчинила двері не Зоя,

А жінка неосяжної широти.

І груди її дихали,

І різали кинджалом

Налиті пристрастю догори очі.

- Ну, немає від вас спокою!

Заходьте.

Можна – двоє.

-

І захотілося смикнути гальма.

Рука її двожила

Кента за двері втягнула

Прелюдія була, як то кажуть.

Пролунав тріск одягу

І крик великої надії:

– Рятуй, братку, викликай вбрання!

Що таке?!.

Тетя Зоя,

Ти кінець відкинути нам не дай!

Від запою, тітка Зоя,

Нам на винос щось продай.

Нам на винос ти кента віддай.