Стрелочник - Александр Новиков

Отмотал он от звонка и до звонка,

И считал, что 10 лет – мелочи.

И остался на поселке «на пока» –

На разъезде двух путей – стрелочник.

Он составам рельсы драил,

запорошены снежком,

И в обход железных правил,

вслед махал своим флажком.

Раз в неделю шел столыпинский вагон

В самый темный уголок станции,

И на стрелку с фонарем кидался он,

Где колеса под гудок – с танцами.

Зарешеченные окна

плыли точно по часам.

Щеки – в жар.

А память дрогла –

ведь, так когда-то ездил сам.

А когда растает красный уголёк

И колеса отсвистят искрами,

Он – в обход железных правил – пузырёк

В два стакана порешит истово.

И приснится, что до дома

рельсы лягут прямиком,

А состав, мечтой ведомый,

просит путь его флажком.

То глубоко гребу, то мелко,

То дни считаю, то года.

Переведи, браток, мне стрелку –

Ведь, я же еду не туда.

Мне дни теперь считать как шпалы –

Кто знает, кончатся когда.

Дай стрелку, брат, прошу так мало –

Ведь, я же еду не туда.

Відмотав він від дзвінка і до дзвінка,

І вважав, що 10 років – дрібниці.

І залишився на селищі «на поки» –

На роз'їзді двох шляхів – стрілочник.

Він складам рейки драїв,

запорошені сніжком,

І в обхід залізних правил,

слідом махав своїм прапорцем.

Раз на тиждень йшов столипінський вагон

У найтемніший куточок станції,

І на стрілку з ліхтарем кидався він,

Де колеса під гудок – із танцями.

Заґратовані вікна

пливли точно по годинах.

Щоки – у жар.

А пам'ять дрігла

адже так колись їздив сам.

А коли розтане червоний куточок

І колеса відсвисчать іскрами,

Він - в обхід залізних правил - пляшечку

У дві склянки порешить шалено.

І насниться, що до дому

рейки ляжуть прямо,

А склад, мрією ведений,

просить шлях його прапорцем.

То глибоко гребу, то дрібно,

То дні вважаю, то роки.

Переведи, братку, мені стрілку -

Адже я їду не туди.

Мені дні тепер рахувати як шпали –

Хто знає, скінчиться колись.

Дай стрілку, брате, прошу так мало -

Адже я їду не туди.