Страна всеобщего вранья - Александр Новиков

Уже не врут, не лгут, не брешут,

А льют помои через темечко страны.

Уже не мнут, не бьют, не режут,

А норовят тишком пальнуть из-за спины.

А в телевизоре одни и те же рожи —

Визжат, босят и буратинят голоса.

И все похожи, и всё похоже

На попугайно-канареечный базар.

Уже не идут, не прут, не скачут,

Уже вертляво и стремительно ползут,

Не огорчаются, не охают, не плачут,

А всё терзаются и всё нутро грызут.

А в телевизоре смешно как в зоопарке

И так же пахнет и такая же неволь

Да депутатишки — что мёртвому припарки

Играют доктором прописанную роль.

Уже не квакают, не хрюкают, не квохчут,

Уже вороны перешли на волчий вой.

Не сажают, не сминают и не топчут,

Уже вбивают в землю прямо с головой.

А в телевизоре цветные педерасты

Вопят и скачут да и водят хоровод

Беззубы, стрижены, вихрасты и гривасты

И кто кого из них — сам черт не разберет.

Уже не чевствуют, не славят и не здравят, —

Уже развешивают тихо ордена…

Не назначают, не снимают и не ставят,

А поднимают и вдевают в стремена.

Уже давным-давно не пахнет «россиянством»,

И не поймёшь теперь где гусь, а где — свинья.

И всем присвоено ещё одно гражданство —

Я гражданин «страны всеобщего вранья».

Всем нам присвоено ещё одно гражданство —

Я гражданин «страны всеобщего вранья»

Вже не брешуть, не брешуть, не брешуть,

А ллють помиї через тім'ячко країни.

Вже не мнуть, не б'ють, не ріжуть,

А норовять тишком пальнути з-за спини.

А в телевізорі одні й те ж пики—

Вищать, босять і буратинять голоси.

І все схожі, і все схоже

На папугово-канарковий базар.

Вже не йдуть, не пруть, не скачуть,

Вже вертляво і стрімко повзуть,

Не засмучуються, не охають, не плачуть,

А все мучать і все нутро гризуть.

А в телевізорі смішно як у зоопарку

І так ж пахне і така ж мимоволі

Так депутатишки — що мертвому припарку

Відіграють лікарем прописану роль.

Вже не квакають, не хрюкають, не квохчуть,

Вже ворони перейшли на вовче виття.

Не саджають, не зминають і не топчуть,

Вже вбивають у землю прямо з головою.

А в телевізорі кольорові педерасти

Кричать і скачуть та і водять хоровод

Беззубі, стрижені, вихрости та гривасти

І хто кого з них сам чорт не розбере.

Вже не вшановують, не славлять і не здоровлять, —

Вже розвішують тихо ордени.

Не призначають, не знімають і не ставлять,

А піднімають і вдягають в стремена.

Вже давним-давно не пахне «росіянством»,

І не зрозумієш тепер де гуска, а де — свиня.

І всім присвоєно ще одне громадянство —

Я громадянин «країни загальної брехні».

Усім нам присвоєно ще одне громадянство —

Я громадянин «країни загальної брехні»