Сон в столыпинском вагоне - Александр Новиков

На полустанках снег колючий,

Как проволока на ветру.

И от моей свободы ключик

Конвойный прячет в кобуру.

Горят поля и дразнят дымом

Через решетное окно,

И пролетает воля мимо,

Как в злом ускоренном кино.

Давай гудок и, с богом, трогай,

Табачной мутью застилай,

Пусть мне мечтается дорогой

Под стук, под гомон и под лай.

И ночь, как черная могила,

Стучит и ломится в окно.

Приснился сон?

Или так было?

Давно, красиво и тепло.

Через плечо змеились волосы

И мне спадали прямо в горсть.

И говорила нежным голосом:

«Ты до утра желанный гость».

Окурков белые скелетики

Задохлись в собственном чаду.

Ты голая, в одном браслетике,

В каком, не помнится, году.

А конь железный бьет копытами

И все не жмет на тормоза.

И снова кажутся забытыми

Твои печальные глаза.

Вагон качается и блазнит,

Ему, как пьяному, точь-в-точь.

Давай себе устроим праздник —

Друг другу сниться в эту ночь.

На полустанках снег колючий,

Как проволока на ветру.

И от моей свободы ключик

Конвойный прячет в кобуру.

Но в этой безнадеге даже

Стучит мне в темя колесо,

Что я вернусь когда-то так же,

Как ты ко мне вернулась в сон.

На півстанках сніг колючий,

Як дріт на вітрі.

І від моєї свободи ключик

Конвойний ховає в кобуру.

Горять поля і дражнять димом

Через решітне вікно,

І пролітає воля повз,

Як у злом прискореному кіно.

Давай гудок і, з богом, чіпай,

Тютюнової каламутою застилай,

Нехай мені мріється дорогою

Під стукіт, під гомін і під гавкіт.

І ніч, як чорна могила,

Стукає і ломиться у вікно.

Приснився сон?

Чи так було?

Давно, красиво і тепло.

Через плече зміялося волосся

І мені спадали прямо в жменю.

І говорила ніжним голосом:

«Ти до ранку бажаний гість».

Окурків білі скелетики

Задохлися у власному чаді.

Ти гола, в одному браслетику,

Як, не пам'ятається, року.

А кінь залізний б'є копитами

І все не тисне на гальма.

І знову здаються забутими

Твої сумні очі.

Вагон хитається і клопочеться,

Йому, як п'яному, точнісінько.

Давай собі влаштуємо свято

Один одному снитися цієї ночі.

На півстанках сніг колючий,

Як дріт на вітрі.

І від моєї свободи ключик

Конвойний ховає в кобуру.

Але в цій безнадії навіть

Стукає мені в темрява колесо,

Що я вернусь колись так же,

Як ти до мене повернулася в сон.