Шест - Александр Новиков

Когда-то шел мне в руки кон,

А жизнь была не так грешна.

Пускал коня тогда в загон,

Был в дамах фарт и карта шла.

И как-то раз зашел туда,

Где в люстрах дым и много пьют.

Она змеилась вдоль шеста,

А фраер пел за жизнь мою.

Я не ловил дуэльных пуль –

Стреляют насмерть и глаза.

Она пришлась как морю – буй,

Пришлась как дама под туза.

Она пошла, пошла со мной,

Мутила взор, лишала снов.

Как вдруг опять мне за спиной –

Стальная дверь и злой засов.

Но догорают с треском свечи,

Что выдирают нас из тьмы.

Не вечен фарт.

И срок не вечен.

Не вечны стены у тюрьмы.

И вот опять иду туда,

Где в люстрах дым и много пьют,

Где так хотелось от шеста

Считать шагами жизнь свою.

Возьму бокал, налью до края,

Махну его в один присест.

Но фраер больше не играет.

И навсегда убрали шест.

Но что-то, что-то мне шептало:

Возьми её и не жалей.

Чтоб жизнь была не в полбокала,

Долей его, ты доверху долей.

Колись йшов мені в руки кон,

А життя було не таке грішне.

Пускав коня тоді в загін,

Був у дамах фарт, і карта йшла.

І якось зайшов туди,

Де в люстрах дим та багато п'ють.

Вона зміїлася вздовж жердині,

А фраєр співав за моє життя.

Я не ловив дуельних куль.

Стріляють на смерть та очі.

Вона припала як морю - буй,

Припала як дама під туза.

Вона пішла, пішла зі мною,

Мутила погляд, позбавляла снів.

Аж раптом знову мені за спиною –

Сталеві двері та злий засув.

Але догоряють із тріском свічки,

Що видирають нас із пітьми.

Не вічний фарт.

І термін не вічний.

Чи не вічні стіни біля в'язниці.

І ось знову йду туди,

Де в люстрах дим і багато п'ють,

Де так хотілося від жердини

Вважати кроками життя своє.

Візьму келих, наллю до краю,

Махну його в один раз.

Але фраєр більше не грає.

І назавжди прибрали жердину.

Але щось, щось мені шепотіло:

Візьми її і не шкодуй.

Щоб життя було не в півкели,

Долей його, ти доверху часткою.