Присказка - Александр Новиков

В темных переулках, где

рассказывали сказки,

И в них очень верила

окрестная шпана,

Жизнь моя помчалася,

как с горочки салазки —

Вовремя не спрыгнул —

и случилась мне хана.

И приснилось мне в дыму

тюремного кошмара,

Будто я вернулся в эту

молодость мою.

А еще приснилась мне

моя гитара,

И с ней, по старой памяти,

я присказку пою.

«А как на улице одной

Жил да был один блатной:

Срок мотать и все — мотать —

Ах, век свободы не видать!

А как на улице одной

Жил да был один блатной.

Он — в тюрьму, и все — в тюрьму,

А кто блатнее не пойму".

Зря тогда красавица

состроила мне глазки —

Я им не поверил,

как не должен верить вор.

И она осталась навсегда

в далекой сказке,

Там, куда не пустит

заколюченый забор.

Там, где тополя

весной роняют перья,

Где я за ней бегом,

на вдохе их ловлю…

А потом проснусь и кованою дверью

Наотмашь захлопну

эту молодость мою.

«А как на улице одной

Жил да был один блатной —

Воровал — не воровал,

А потихоньку блатовал.

А как по улице одной

Шел за девушкой блатной,

Он — за ней, и я — за ней, —

А в этом деле я блатней".

А может так случится,

что и эту дверь откроют

И выведут в рубахе

цвета белого белей.

И опять по памяти

прогонят перед строем

Ряженых в парадное

белых тополей.

А дни замрут на стенах,

перечеркнуты крестами,

А в конце — квадратик из непрожитого дня.

Значит со свободой

поменялись мы местами,

Значит эта присказка будет

про меня.

У темних провулках, де

розповідали казки,

І в них дуже вірила

навколишня шпана,

Життя моє помчалося,

як із горочки санки —

Вчасно не зістрибнув—

і трапилася мені хана.

І наснилося мені в диму

тюремного кошмару,

Ніби я повернувся до цієї

молодість мою.

А ще наснилася мені

моя гітара,

І з ній, за старої пам'яті,

я приказку співаю.

«А як на вулиці однієї

Жив так, був один блатний:

Термін мотати і всі — мотати —

Ах, вік свободи не бачити!

А як на вулиці однієї

Жив та був один блатний.

Він — у тюрму, і все — у тюрму,

А хто блатніше не розумію».

Даремно тоді красуня

зістроила мені очі —

Я ним не повірив,

як не повинен вірити злодій.

І вона залишилася назавжди

у далекій казці,

Там, куди не пустить

заколючений паркан.

Там, де тополі

навесні кидають пір'я,

Де я за ним бігом,

на вдиху їх ловлю…

А потім прокинуся і кованими дверима

На розмах захлопну

цю молодість мою.

«А як на вулиці однієї

Жив та був один блатний —

Крав — не крав,

А потихеньку блатував.

А як по вулиці одній

Ішов за дівчиною блатною,

Він — за ній, і я — за ній, —

А в цій справі я благотній.

А може так трапиться,

що і цю двері відчинять

І виведуть у сорочці

кольору білого білих.

І знову по пам'яті

проженуть перед строєм

Ряжених у парадне

білих тополь.

А дні замруть на стінах,

перекреслені хрестами,

А в кінці — квадратик з непрожитого дня.

Значить зі |свободою

помінялися ми, місцями,

Значить ця приказка буде

про мене.