Письмо к женщине - Александр Новиков

Вы помните,

Вы всё, конечно, помните,

Как я стоял,

Приблизившись к стене,

Взволнованно ходили вы по комнате

И что-то резкое

В лицо бросали мне.

Вы говорили:

Нам пора расстаться,

Что вас измучила

Моя шальная жизнь,

Что вам пора за дело приниматься,

А мой удел —

Катиться дальше, вниз.

Любимая!

Меня вы не любили.

Не знали вы, что в сонмище людском

Я был, как лошадь, загнанная в мыле,

Пришпоренная смелым ездоком.

Любимая!

Меня вы не любили.

Не знали вы,

Что я в сплошном дыму,

В развороченном бурей быте

С того и мучаюсь, что не пойму —

Куда несет нас рок событий.

Лицом к лицу

Лица не увидать.

Большое видится на расстоянье.

Когда кипит морская гладь,

Корабль в плачевном состоянье.

Тогда и я,

Под дикий шум,

Но зрело знающий работу,

Спустился в корабельный трюм,

Чтоб не смотреть людскую рвоту.

Тот трюм был —

Русским кабаком.

И я склонился над стаканом,

Чтоб, не страдая ни о ком,

Себя сгубить

В угаре пьяном.

Простите мне…

Я знаю: вы не та —

Живете вы С серьезным, умным мужем;

Что не нужна вам наша маета,

И сам я вам

Ни капельки не нужен.

Живите так,

Как вас ведет звезда,

Под кущей обновленной сени.

С приветствием,

Вас помнящий всегда

Знакомый ваш

Сергей Есенин.

Любимая!

Меня вы не любили.

Не знали вы, что в сонмище людском

Я был, как лошадь, загнанная в мыле,

Пришпоренная смелым ездоком.

Любимая!

Меня вы не любили.

Ви пам'ятайте,

Ви все, звичайно, пам'ятаєте,

Як я стояв,

Наблизившись до стени,

Схвильовано ходили ви по кімнаті

І щось різке

В обличчя кидали мені.

Ви казали:

Нам час розлучитися,

Що вас змучила

Моє шалене життя,

Що вам пора за справу прийматися,

А мій спадок —

Катитись далі, вниз.

Улюблена!

Мене ви не любили.

Не знали ви, що в сонмище людському

Я був, як кінь, загнаний у милі,

Пришпорена сміливим їздом.

Улюблена!

Мене ви не любили.

Не знали ви,

Що я в суцільному диму,

У розвернутому бурею побуті

Тому й мучаюся, що не розумію—

Куди несе нас доля подій.

Обличчям до обличчя

Особи не побачити.

Велике бачиться на відстань.

Коли кипить морська гладь,

Корабель у плачевному стані.

Тоді і я,

Під дикий шум,

Але зріло знає роботу,

Спустився в корабельний трюм,

Щоб не дивитися людське блювання.

Той трюм був —

Російським шинком.

І я схилився над склянкою,

Щоб, не страждаючи ні про,

Себе занапастити

У чаді п'яним.

Вибачте мені...

Я знаю: ви не та —

Живете ви З серйозним, розумним чоловіком;

Що не потрібна вам наша маєта,

І сам я вам

Ні крапельки не потрібний.

Живіть так,

Як вас веде зірка,

Під кущею оновленої сіни.

З привітанням,

Вас завжди пам'ятає

Знайомий ваш

Сергій Єсєнін.

Улюблена!

Мене ви не любили.

Не знали ви, що в сонмище людському

Я був, як кінь, загнаний у милі,

Пришпорена сміливим їздом.

Улюблена!

Мене ви не любили.