Она - не моя... - Александр Новиков

Бокал все полней и полней,

А в стенке бокала я с ней отражаюсь.

Я с ней.

Она — не моя.

Она убежала от мужа.

Ушла, уползла, как змея.

Она положила себя,

Как битую карту, рубашкой помеченной вниз.

Она — не моя.

И ночь для нее на сегодня не больше, чем просто каприз.

Громко и неслаженно

Оркестрик про любовь проголосит.

Зачем она со мной — неважно.

Зачем я с ней — поди, спроси.

Про завтра не хочется знать.

Ей хочется сладкого — надо в него поиграть.

Она — не моя.

Ей надо вернуться назавтра, не зная, не помня, кто я.

А я не хочу потерять

И взять насовсем я ее не могу, не хочу.

Она — не моя.

А все-таки виснет рука и плывет у нее по плечу.

Громко и неслаженно

Оркестрик про любовь проголосит.

Зачем она со мной — неважно.

Зачем я с ней — поди, спроси.

1995 год

Келих все повніше і повніше,

А в стіні келиха я з нею відбиваюся.

Я з нею.

Вона—не моя.

Вона втекла від чоловіка.

Пішла, заповзла, як змія.

Вона поклала себе,

Як биту карту, сорочкою поміченою вниз.

Вона—не моя.

І ніч для неї на сьогодні не більше, ніж просто примха.

Гучно і незлагоджено

Оркестрик про кохання проголосить.

Навіщо вона зі мною — неважливо.

Навіщо я з ній — іди, спитай.

Про завтра не хочеться знати.

Їй хочеться солодкого — треба в нього пограти.

Вона—не моя.

Їй треба повернутися назавтра, не знаючи, не пам'ятаючи, хто я.

А я не хочу втратити

І взяти назовсім я її не можу, не хочу.

Вона—не моя.

А все-таки висне рука і пливе у неї по плечу.

Гучно і незлагоджено

Оркестрик про кохання проголосить.

Навіщо вона зі мною — неважливо.

Навіщо я з ній — іди, спитай.

1995 рік