О козле и экстрасенсах - Александр Новиков

Жил у бабушки козлик неброский,

Был облезлый, хромал и болел.

Не взгляни на него Кашпировский —

Безусловно, давно б околел.

Но взглянул на него он из теле —

Лишь глаза к переносице свел,

Как почувствовал жжение в теле

И подернулся шерстью козел.

Поглядел дядя Толя суровей,

Меж зрачками сверкнула дуга,

И сейчас же с приливом здоровья

Укрепились козлячьи рога.

Затвердели козлячьи копыта,

Залоснились от жира бока,

И проблеял козлище сердито:

«А подать мне сюда Чумака!»

И сейчас же, как будто с привязи

Посрывались, не чуя удил,

Полетели флюиды на мази,

И поток их козла зарядил.

И без крика, скандала и шума

Улыбнулся светло козелок,

И сказал: «Не мешало бы Джуну.

Собирает пускай узелок».

Эх, чего же тогда не взбесил их

Беспардонный козлиный нахрап?

Залечили его с полной силой

Безо всяких примочек и трав.

И расставшись с телесною мукой

С их гуманной и легкой руки,

Прогнусавил он следом: «А ну-ка,

Подавай человечьи мозги!»

Святый долг — Гиппократова клятва.

По святой простоте, не со зла,

Под мозги человечьи ребята

Зарядили мякину козла.

И запрыгал козел, заторчался,

Поумневший, проблеял: «Ура!»,

Снес ворота и в люди умчался

Навсегда из родного двора.

С той поры он живет — то, что надо!

Мир почуяв мозгой наконец,

Он теперь человечее стадо

Заряжает мозгами овец.

Обучает их разным коленцам

При посредстве заряженных слов.

Обращаюсь ко всем экстрасенсам:

«Никогда не врачуйте козлов!»

Жив у бабусі козлик непомітний,

Був облізлий, кульгав і хворів.

Не поглянь на нього Кашпіровський—

Безумовно, давно б околів.

Але глянув на нього він з тіла.

Лише очі до перенісся звів,

Як відчув печіння в тілі

І підірвався шерстю цап.

Подивився дядько Толя суворіший,

Між зіницями блиснула дуга,

І зараз ж із припливом здоров'я

Зміцнилися козлячі роги.

Затверділи козлячі копита,

Залиснули від жиру боки,

І проблеяв козлище сердито:

«А подати мені сюди Чумака!»

І зараз ж, начебто із прив'язі

Посривалися, не чуючи вудив,

Полетіли флюїди на мазі,

І потік їх козла зарядив.

І без крику, скандалу і шуму

Посміхнувся світло козелок,

І сказав: «Не заважало би Джуну.

Збирає нехай вузлик».

Ех, чого тоді не розлютив їх

Безпардонний козлячий нахрап?

Залікували його з повною силою

Без жодних примочок і трав.

І розлучившись з тілесним борошном

З їх гуманної та легкої руки,

Прогнусував він слідом: «Ану,

Подавай людські мізки!

Святий обов'язок - Гіппократова клятва.

За святою простотою, не зі зла,

Під мозок людські хлопці

Зарядили м'якину козла.

І застрибав козел, застряг,

Розумнілий, проблискував: «Ура!»,

Зніс ворота і в людей помчав

Назавжди з рідного двору.

З того часу він живе те, що треба!

Світ відчувши мозком нарешті,

Він тепер людське стадо

Заряджає мізками овець.

Навчає їх різним колінцям

За допомогою заряджених слів.

Звертаюся до всіх екстрасенсів:

«Ніколи не лікуйте козлів!»