Мариночка - Александр Новиков

Учились мы с Мариночкой, когда при слове «рок»

Со страху залезали под кровати.

Ей школа образцовая открыла сто дорог

И выгнала ее за вырез в платье.

Кричал директор что-то о бедламе

И, тыча зло в Мариночкину грудь,

Публично оскорблял ее «битлами»,

А под конец вдогонку крикнул: «Блудь!»

Тогда словцо «эротика» считалось матерком,

А первый бард считался отщепенцем.

Катилась жизнь веселая на лозунгах верхом

И бряцала по бубнам да бубенцам.

Храня тебя, Марина, от разврата,

И миллион таких еще Марин,

Упорно не хотел кинотеатр

Показывать раздетую Марлин.

Ты нам тогда, Мариночка, мерещилась во сне —

Совсем как из нерусского журнала,

Где не регламентированы юбки по длине —

Как ты была права, что бунтовала!

Коль целый хор лысеющих мужчин

Кричал: «Длинней подол и круче ворот…»

И миллион таких еще Марин

Ему назло с ума сводили город.

Бежали мы, Мариночка, на выставки картин

В аллеи, где художник чист и беден,

Где не сумеет высокопоставленный кретин

Угробить скрипку глупым ором меди.

Там на маэстро клифт с потертой фалдой,

Но сколько ты ему ни заплати,

Не нарисует женщину с кувалдой

На стыках паровозного пути.

Ты выросла.

Все вынесла.

И мой гитарный бой

Сыграл поминки дикостям запретов.

Мариночка, как нужен был твой с вырезом покрой

Прости меня теперь великодушно —

Я ни один тебе не подарил,

Хотя б за то, что самой непослушной

Была среди бунтующих Марин.

Была среди бунтующих Марин.

Была среди бунтующих Марин.

Мариночка!

Вчилися ми з Мариночкою, коли при слові «рок»

З страху залазили під ліжка.

Їй школа зразкова відкрила сто доріг

І вигнала її за виріз у сукні.

Кричав директор щось про бедламу

І, тицяючи зло в Мариночкині груди,

Публічно ображав її «бітлами»,

А під кінець навздогін крикнув: «Блудь!».

Тоді слівце «еротика» вважалося матюком,

А перший бард вважався відщепенцем.

Катилося життя веселе на гаслах верхи

І брязкала по бубнах і бубонцям.

Бережи тебе, Марино, від розпусти,

І мільйон таких ще Марин,

Вперто не хотів кінотеатр

Показувати роздягну Марлін.

Ти нам тоді, Мариночко, мерехтіла у сні —

Зовсім як із неруського журналу,

Де не регламентовані спідниці за довжиною

Як ти мала праву, що бунтувала!

Якщо цілий хор лисіючих чоловіків

Кричав: «Довгий поділ і круче воріт...»

І мільйон таких ще Марин

Йому на зло з розуму зводили місто.

Втікали ми, Мариночко, на виставки картин

В алеї, де художник чистий і бідний,

Де не зможе високопоставлений кретин

Угробити скрипку дурним ором міді.

Там на маестро кліфт з потертою фалдою,

Але скільки ти йому ні заплати,

Не намалює жінку з кувалдою

На стиках паровозного шляху.

Ти виросла.

Все винесла.

І мій гітарний бій

Зіграв поминки дикостям заборон.

Мариночко, як потрібен був твій з вирізом крій

Вибач мені тепер великодушно—

Я ні один тобі не подарував,

Хоча б за те, що найнеслухнянішою

Була серед бунтівників Марін.

Була серед бунтівників Марін.

Була серед бунтівників Марін.

Мариночка!