Городской роман - Александр Новиков

Мы играем в городской роман

С белокудрой лахудрой,

У неё скрипмя скрипит диван,

И будильник душу режет утром.

Бросить бы, не больно-то роман заманчив,

Но что-то есть в них, в этих кукольных кудрях,

Шаркает, пиликает под рёбрами шарманщик,

Сладко так пиликает внутрях.

Врёт пластинка, перепачкана в вине,

Нерв последний надрывая,

И пальто моё распятое в стене

Ищет вешалка другая.

Голосом прокуренным погода ропщет,

Но хлопнуть дверью не поднимется рука,

Брось её, но жизнь её растопчет

Или в рог согнет наверняка.

Мы играем в городской роман

Так азартно и несладко,

И шарманщиков под рёбрами шалман

Голосит, хрипит, вопит на все повадки.

Милая, орёт будильник, уходить бы нужно,

Но миг побудь ещё глуха, раздета и слепа,

Да выгонят тебя с постылой службы,

Сквозь очередь не даст шмыгнуть толпа.

Ми граємо в міський роман

З білокудрою лахудрою,

У неї скрипмя скрипить диван,

І будильник душу ріже вранці.

Кинути би, не дуже роман привабливий,

Але щось є в них, в цих лялькових кучерях,

Шаркає, пиляє під ребрами шарманщик,

Солодко так пилікає всередині.

Бреше платівка, забруднена у вині,

Нерв останній надриваючи,

І пальто моє розп'яте в стіні

Шукає вішалка інша.

Голосом прокуреним погода нарікає,

Але грюкнути дверима не підніметься рука,

Кинь її, але життя її розтопче

Або в ріг зігне напевно.

Ми граємо в міський роман

Так азартно і несолодко,

І шарманників під ребрами шалман

Голосить, хрипить, волає на всі звички.

Мила, кричить будильник, йти треба,

Але мить спонукай ще глуха, роздягнена і сліпа,

Так виженуть тебе з постилої служби,

Крізь чергу не дасть шмигнути натовп.