А в Париже - Александр Новиков

Может быть, когда проеду мимо я,

Грубым словом вас и помяну —

Вы ведь, моя прежняя любимая,

Поменяли имя и страну.

Может быть, когда я вас увижу,

Заново родившуюся тут,

Вспыхнет и во мне любовь к Парижу,

Как и к вам, на несколько минут.

А в Париже, а в Париже

Фонари тусклей и жиже

Их далёкий, их печальный,

Бесполезный свет.

А в Париже, а в Париже

Голуби летают ниже

Тех, что были в синем небе

Наших с вами лет.

На холодной глади белой лилией

Вы не принимали свет дневной.

Может быть, когда-то и любили вы,

Может, были счастливы со мной?

А теперь вам, как фонарь во мраке,

Светит тускло мой стиховный бред,

И уже нерусские собаки

По-нерусски вам пролают вслед.

А в Париже, а в Париже

Фонари тусклей и жиже

Их далёкий, их печальный,

Бесполезный свет.

А в Париже, а в Париже

Голуби летают ниже

Тех, что были в синем небе

Наших с вами лет.

Но и в этом бесполезном свете,

Босиком ютясь среди зимы,

Вы, конечно, вспомните о лете,

Где когда-то распускались мы.

Где хотели в небе разминуться

Облаками, белого белей,

И упасть на землю, как на блюдце,

Белою пушинкой с тополей.

А в Париже, а в Париже

Фонари тусклей и жиже

Их далёкий, их печальный,

бесполезный свет.

А в Париже, а в Париже

Голуби летают ниже

Тех, что были в синем небе

Наших с вами лет.

Може, коли проїду повз мене,

Грубим словом вас і згадаю —

Ви, моя колишня кохана,

Поміняли ім'я і країну.

Може, коли я вас побачу,

Наново народжену тут,

Спалахне і во мені любов до Парижа,

Як і до вас, на кілька хвилин.

А в Парижі, а в Парижі

Ліхтарі тьмяних і жиже

Їхній далекий, їхній сумний,

Марне світло.

А в Парижі, а в Парижі

Голуби літають нижче

Тих, що були в синьому небі

Наших із вами років.

На холодній гладі білою лілеєю

Ви не брали світло денним.

Може, колись і любили ви,

Може, були щасливі зі мною?

А тепер вам, як ліхтар у темряві,

Світить тьмяно моє віршове марення,

І вже неросійські собаки

По-неросійськи вам гавкають услід.

А в Парижі, а в Парижі

Ліхтарі тьмяних і жиже

Їхній далекий, їхній сумний,

Марне світло.

А в Парижі, а в Парижі

Голуби літають нижче

Тих, що були в синьому небі

Наших із вами років.

Але і в цьому марному світлі,

Босоніж тулячись серед зими,

Ви, звичайно, згадайте про літо,

Де ми колись розпускалися.

Де хотіли в небі розминутися

Хмари, білий,

І впасти на землю, як на блюдце,

Білою пушинкою з тополь.

А в Парижі, а в Парижі

Ліхтарі тьмяних і жиже

Їхній далекий, їхній сумний,

марне світло.

А в Парижі, а в Парижі

Голуби літають нижче

Тих, що були в синьому небі

Наших із вами років.