«Выхожу один я на дорогу» - Александр Градский

Выхожу один я на дорогу;

Сквозь туман кремнистый путь блестит;

Ночь тиха.

Пустыня внемлет богу,

И звезда с звездою говорит.

В небесах торжественно и чудно!

Спит земля в сияньи голубом…

Что же мне так больно и так трудно?

Жду ль чего?

жалею ли о чём?

Уж не жду от жизни ничего я,

И не жаль мне прошлого ничуть;

Я ищу свободы и покоя!

Я б хотел забыться и заснуть!

Но не тем холодным сном могилы…

Я б желал навеки так заснуть,

Чтоб в груди дремали жизни силы,

Чтоб дыша вздымалась тихо грудь;

Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея,

Про любовь мне сладкий голос пел,

Надо мной чтоб вечно зеленея

Тёмный дуб склонялся и шумел.

Виходжу один я на дорогу;

Крізь туман крем'яний шлях блищить;

Ніч тиха.

Пустеля слухає бога,

І зірка із зіркою говорить.

У небесах урочисто і чудово!

Спить земля в сяйві голубом…

Що мені так боляче і так важко?

Чекаю чого?

шкодую чи про що?

Вже не чекаю від життя нічого я,

І не жаль мені минулого анітрохи;

Я шукаю свободи і спокою!

Я б хотів забутися і заснути!

Але не тим холодним сном могили...

Я б бажав навіки так заснути,

Щоб у грудях дрімали життя сили,

Щоб дихаючи здіймалися тихо груди;

Щоб всю ніч, весь день мій слух плекаючи,

Про кохання мені солодкий голос співав,

Наді мною щоб вічно зеленіти

Темний дуб схилявся і шумів.