Песня о друге - Александр Градский

Я совсем не был с ним знаком, но о друге мечтал таком,

Что меня не продаст тайком, хоть его жги огнем.

У дороги цветком таким, он назло многим рос-таки,

Вы, вокальных дел мастаки, не споете о нем.

Совпадая с фамилией, наказуя и милуя,

Вверх стремился он с силою, что не выразить мне.

Но, как ведется в святой Руси, сколь поэта не возноси,

Его высь иже в небеси, ну, а тело в земле.

Пусть он связки пересмыкал, пусть не всяк его стих смекал,

Но зато он не пресмыкался, как многие тут.

И когда в зале смех стихал, начиналася мистика

Его песенного стиха.

То был каторжный труд.

Припев

Он из самых последних жил не для славы и пел и жил,

Среди общей словесной лжи он себя сохранил.

И на круче без удержи все накручивал виражи,

Видно, мало нас учит жизнь — тот убит, кто раним.

Я зовсім не був з ним знаком, але о другу мріяв такому,

Що мене не продасть потай, хоч його пали вогнем.

У дороги квіткою такою, вона назло багатьом ріст-таки,

Ви, вокальних справ художники, не заспіваєте про нього.

Збігаючись з прізвищем, караючи і милуючи,

Вгору прагнув він з силою, що не висловити мені.

Але, як ведеться у святої Русі, скільки поета не підноси,

Його висота в небесі, ну, а тіло в землі.

Нехай він зв'язки передерся, нехай не всяк його вірш кмітав,

Але зате він не плазував, як багато хто тут.

І коли в залі сміх стихав, починалася містика

Його пісенного вірша.

То була каторжна праця.

Приспів

Він із найостанніших жив не для слави і спів і жив,

Серед загальної словесної брехні він себе зберіг.

І на крутіше без утримування все накручував віражі,

Мабуть, мало нас вчить життя — той убитий, хто вранений.