Песня о золоте - Александр Градский

Наша жизнь суета, проживи хоть до ста лет.

До ста лет, до ста лет

Суета, маета, кто бы ты ни был, достанет.

Где бы ты ни был, достанет

Может, просто не надо, не надо бояться.

Не надо бояться

Крепостей и дверей, королей и паяцев.

Королей и паяцев

Кто рыбак, кто улов, а кто сеть — разъяснит ли нам жизнь, разъяснит ли?

Только, что же вы сникли?

Ах, что же вы сникли?

Ах, что же вы сникли?

Была вольной душа, хоть и заперто тело.

А теперь вольно тело,

А душа несвободная горем горела и мщенья хотела

Ах, как наши фантазии, в сущности, хилы, скромны и унылы,

Но без золота их воплотить нету силы.

Даже их, нету силы

Презираем мы злато, его не имея.

Его не имея,

А увидим, хоть раз, и от счастья немеем.

От счастья немеем

Презираем мы злато, его не имея.

Его не имея,

А увидим, хоть раз, и от счастья немеем.

От счастья немеем

Наше життя суєта, проживи хоч до 100 років.

До ста років, до ста років

Суєта, маєта, хто би ти був, дістане.

Де би ти був, дістане

Може, просто не треба, не треба боятися.

Не треба боятися

Фортеч і дверей, королів і паяців.

Королів і паяців

Хто рибалка, хто улов, а хто мережа — роз'яснить нам життя, роз'яснить?

Тільки, що ви вже пропали?

Ах, що ви вже пропали?

Ах, що ви вже пропали?

Була вільна душа, хоч і замкнене тіло.

А тепер вільне тіло,

А душа невільна горем горіла і помста хотіла

Ах, як наші фантазії, по суті, хили, скромні і сумні,

Але без золота їх втілити немає сили.

Навіть їх, немає сили

Зневажаємо ми золото, його не маючи.

Його не маючи,

А побачимо, хоч раз, і від щастя німіємо.

Від щастя німіємо

Зневажаємо ми золото, його не маючи.

Його не маючи,

А побачимо, хоч раз, і від щастя німіємо.

Від щастя німіємо