Чужой мотив - Александр Градский

Телефон зазвонил и без спроса и как-то без такта

Я был тоже бестактен, ответив — Ну, что Вам, чудак?

Тихий голос промолвил: Я — «Утренней почты» редактор

Напишите нам песню про старый и пыльный чердак

Напишите нам песню про Ваше веселое детство

Про портрет пожелтевший от времени иль про рассвет

И чем меньше в ней будет кокетства, позерства, эстетства

Тем скорей ее примет и выпустит в свет худсовет

Я по лестнице шаткой поднялся и дверь заскрипела

Задержалось дыханье, а ноги налились свинцом

Предо мною на горле стропила петлею висело

Полотенце, которым мне мать утирала лицо

Чуть пооддаль футбольная камера с кедами вместе

Разноцветные стекла, чтоб жмурясь на солнце смотреть

Все, конечно, застыло в пыли и не встать и не сесть мне

Словно кур на насесте уменьшен я ровно на треть

Ах, светлые дали мы вряд ли видали

И вспомним едва-ли, чем привлекал нас чердак

Дубль, бемоли зубрили в школе

Думав — доколе будет в душе кавардак

Это было вчера, я лежал у костра и мечталось мне

Это было вчера, я влюбился, казалось, на век

Это было, как будто, вчера, я рукою мял талый снег

Создавая себе высоту и готовя разбег

Я слепил тот снежок и ему была участь плохая

Свою краткую жизнь он в мальчишеской начал руке

С этой легкой руки он слетел и крутясь и порхая

Путь закончив отметиной белою на чердаке

Ах, светлые дали мы, вряд ли видали

И вспомним едва-ли, чем привлекал нас чердак

Трели, триоли, трудные роли

Муки и боли — будет в душе кавардак

Мы играли в войну, быть хотели героями Родины

Вот на смену зиме после марта явилась весна

Была оттепель не за горами и, веря природе, мы

Пробуждались от долгого, серого, глупого сна

Был развенчан кумир, и за этим кумиром другие,

А простые ребята в небестную высь поднялись

Наши дети растут, возвращается все на круги и

Чердаки на земле, я надеюсь, не перевелись

Из окошка чердачного видно далеко и близко

Стонет голос Высоцкого, мучась в тяжелом бреду

И, поправив две мокрые лыжины, искрится Визбор,

А Булат Окуджава в тролейбус вошел на ходу

Я уйду с чердака, но уйду ль от мечтаний чердачных

Я пропел эту песню, которой могло и не быть

Отнесут ли мой опус к разряду чудачеств удачных

Или просто забудут, как все, о чем можно забыть

Ах, светлые дали мы вряд ли видали

И вспомним едва ли, чем привлекал нас чердак

Дубль, бемоли зубрили в школе

Думав — доколе будет в душе кавардак

Ах, светлые дали мы вряд ли видали

И вспомним едва ли, чем привлекал нас чердак

Трели, триоли, трудные роли

Муки и боли — будет в душе кавардак

Ах, светлые дали мы, вряд ли видали

И в «Почте» не дали, песню допеть до конца

Слишком уж горды в ней все аккорды

И, видно, скорбный был цвет лица у певца

Ах, светлые дали мы вряд ли видали

И вспомним едва ли, чем привлекал нас чердак!

Телефон задзвонив і без попиту і якось без такту

Я був теж нетактовний, відповівши — Ну, що Вам, диваку?

Тихий голос промовив: Я — «Ранкової пошти» редактор

Напишіть нам пісню про старе і курне горище

Напишіть нам пісню про Ваше веселе дитинство

Про портрет пожовклий від часу чи про світанок

І чим менше в ній буде кокетства, позерства, естетства

Тим швидше її прийме і випустить у світ худрада

Я по сходах хиткою піднявся і двері заскрипіли

Затрималося дихання, а ноги налилися свинцем

Переді мною на горлі крокви петлею висіло

Рушник, яким мені мати витирала обличчя

Трохи поодаль футбольна камера з кедами разом

Різнокольорові шибки, щоб щурячи на сонці дивитися

Все, звичайно, застигло в пилу і не встати і не сісти мені

Немов курей на сіді зменшений я рівно на третину

Ах, світлі дали ми? навряд чи бачили

І пригадаємо навряд, чим приваблювало нас горище

Дубль, бемолі зубрили в школі

Думав — доки буде в душі безладдя

Це було вчора, я лежав біля вогнища і мріялося мені

Це було вчора, я закохався, здавалося, на вік

Це було, ніби, вчора, я рукою м'яв талий сніг.

Створюючи собі висоту і готуючи розбіг

Я сліпив той сніжок і йому була доля погана

Своє коротке життя він в хлоп'ячій почав руці

З цієї легкої руки він злетів і обертаючись і пурхаючи

Шлях закінчивши міткою білою на горищі

Ах, світлі дали ми, навряд чи бачили

І пригадаємо навряд, чим приваблювало нас горище

Трелі, тріолі, важкі ролі

Борошна і болі буде в душі безладдя

Ми грали у війну, бути хотіли героями Батьківщини

От на зміну зими після березня з'явилася весна

Була відлига не за горами і, вірячи природі, ми

Прокидалися від довгого, сірого, дурного сну

Був розвінчаний кумир, і за цим кумиром інші,

А прості хлопці в небесну височінь піднялися

Наші діти ростуть, повертається все на кола і

Горища на землі, я сподіваюся, не перевелися

Із віконця горищного видно далеко і близько

Стогне голос Висоцького, мучившись у важкому маренні

І, поправивши дві мокрі лижі, іскриться Візбор,

А Булат Окуджава в тролейбус увійшов на ходу

Я піду з горища, але піду ль від мрій горищних

Я проспів цю пісню, якою могло і не бути

Чи віднесуть мій опус до розряду дивацтва вдалих

Або просто забудуть, як усі, про що можна забути

Ах, світлі дали ми? навряд чи бачили

І згадаймо навряд, чим приваблювало нас горище

Дубль, бемолі зубрили в школі

Думав — доки буде в душі безладдя

Ах, світлі дали ми? навряд чи бачили

І згадаймо навряд, чим приваблювало нас горище

Трелі, тріолі, важкі ролі

Борошна і болі буде в душі безладдя

Ах, світлі дали ми, навряд чи бачили

І в «Пошті» не дали, пісню доспівати до кінця

Надто вже горді в ній усі акорди

І, видно, скорботний був колір обличчя у співця

Ах, світлі дали ми? навряд чи бачили

І згадаймо навряд, чим приваблювало нас горище!