О собаках (Угрюмое) - Александр Градский

Не могу я видеть без грусти ежедневных собачьих драк, —

В этом маленьком захолустье поразительно много собак!

Есть мордастые всякой масти!

Есть поджарые — всех тонов!

Только тронь — разорвут на части иль оставят вмиг без штанов.

Говорю о том не для смеху, я однажды подумал так:

Да!

Собака — друг человеку одному, а другому — враг…

Я вспомнил угрюмые волны, летящие мимо и прочь!

Я вспомнил угрюмые молы, я вспомнил угрюмую ночь.

Я вспомнил угрюмую птицу, взлетевшую жертву стеречь,

Я вспомнил угрюмые лица, я вспомнил угрюмую речь.

Я вспомнил угрюмые думы, забытые мною уже…

И стало угрюмо, угрюмо и как-то спокойно душе.

Не могу я видеть без грусти ежедневных собачьих драк, —

В этом маленьком захолустье поразительно много собак!

Есть мордастые всякой масти!

Есть поджарые — всех тонов!

Только тронь — разорвут на части иль оставят вмиг без штанов.

Не можу я бачити без смутку щоденних собачих бійок,—

У цій маленькій глушині разюче багато собак!

Є мордасті всякої масті!

Є піджарі — всіх тонів!

Тільки чіп — розірвуть на частині чи залишать вмить без штанів.

Говорю про те не для сміху, я одного разу подумав так:

Так!

Собака - друг людині одному, а іншому - ворог ...

Я згадав похмурі хвилі, що летять повз і геть!

Я пригадав похмурі моли, я пригадав похмуру ніч.

Я згадав похмурого птаха, що злетів жертву стерегти,

Я пригадав похмурі обличчя, я пригадав похмуру промову.

Я згадав похмурі думи, забуті мною вже...

І стало похмуро, похмуро і якось спокійно душі.

Не можу я бачити без смутку щоденних собачих бійок,—

У цій маленькій глушині разюче багато собак!

Є мордасті всякої масті!

Є піджарі — всіх тонів!

Тільки чіп — розірвуть на частині чи залишать вмить без штанів.