2000 год - Александр Градский

Пусть мир торчит на паперти и слезно просит истины,

И снова спит до одури — вины своей не мня.

А мы строчим по памяти, а мы кроим по выкройке

Одни и те же контуры стремянного ремня.

Неужели мы дожили, до нового столетия,

Вот-вот тысячелетие второе проживем.

С такой же мерзкой рожею, с такою же отметиной,

С такими же котлетами, которые жуем.

А их готовят загодя, а их пожарят с кровью,

Их пользу для здоровья — докажут, объяснят.

А мы сожрем их, радуясь с покорностью коровьей,

Как жрали все, что парят нам, две тыщи лет подряд.

Прости меня.

Здрасте, три нуля,

Лейте елей на троих нулей.

Но мы проходим гордо и, мы все-таки красивые,

Дебелые, степенные.

Хоть наше дело швах.

Хотя и с красной рожею, хотя с носами синими,

Хотя и с белой пеною на крашенных губах.

Пусть умы заморозили, не зрим возню осиную,

Пускай, мы мыслим прозою, и лаптем щи хлебам.

Но гриб лилово-розовый, но гриб наш под осиною,

И даже под березою, все ж вам не по зубам.

Но май придет — отмаемся.

В июне все разъедутся:

Кто на месяц, кто надолго, а кто и навсегда.

И кто, на что обманется, кто плюнет, кто зарежется,

Кто нам истец, где каторга, без срока и суда.

Прости меня.

Здрасте, три нуля,

Лейте елей на троих нулей.

Хотите, не хотите, но — мы верим, что надежда есть,

И если не ходить в кино — то, значит, есть любовь.

И значит, наша Родина не всем успела надоесть,

И надо только съесть говно и выпить чью-то кровь.

Как кровь любовь рифмуется, две тыщи лет мир мается,

И нас стихом с конвейера поточно одарит.

Ах, он, блин, добалуется, ах он, блин, доиграется:

На сковородке времени — он точно подгорит.

Весь век просрали начисто, потворствуя язычеству,

Поддавшись увлечению и трепу королей.

Но три нуля по качеству и даже по количеству,

И явно по значению — все ж лучше двух нулей.

Прости меня.

Здрасте, три нуля,

Лейте елей на троих нулей.

Лейте елей на троих нулей.

Лейте елей на троих нулей.

Нехай світ стирчить на паперті і слізно просить істини,

І знову спить до одурі — провини своєї не меню.

А ми рядимо по пам'яті, а ми кроємо по викройці

Одні і ті ж контури стременного ременя.

Невже ми дожили, до нового століття,

Ось-ось тисячоліття друге проживемо.

З такою ж мерзенною пикою, з такою ж міткою,

З такими ж котлетами, які жуємо.

А их готують заздалегідь, а их посмалять з кров'ю,

Їх користь для здоров'я — доведуть, пояснять.

А ми зжеремо їх, радіючи з покірністю коров'ячою,

Як жерли все, що парять нам, дві тисячі років поспіль.

Прости мене.

Здрасту, три нулі,

Лійте ялин на трьох нулів.

Але ми проходимо гордо і, ми все-таки гарні,

Дебілі, статечні.

Хоч наша справа швах.

Хоча і з червоною пикою, хоча з носами синіми,

Хоча і з білою піною на фарбованих губах.

Нехай уми заморозили, не бачимо метушню осину,

Нехай, ми мислимо прозою, і лаптем щихлібам.

Але гриб лилово-рожевий, але гриб наш під осиною,

І навіть під березою, все вам не по зубах.

Але травень прийде — відмиємося.

У червні всі роз'їдуться:

Хто на місяць, хто надовго, а хто і назавжди.

І, хто, на що обдуриться, хто плюне, хто заріжеться,

Хто нам позивач, де каторга, без терміну і суду.

Прости мене.

Здрасту, три нулі,

Лійте ялин на трьох нулів.

Хочете, не хотіте, але — ми віримо, що надія є,

І якщо не ходити в кіно, то, значить, є любов.

І значить, наша Батьківщина не всім встигла набриднути,

І треба тільки з'їсти гівно і випити чиюсь кров.

Як кров любов римується, дві тисячі років світ мається,

І нас віршем з конвеєра поточно обдарує.

Ах, він, блін, добалується, ах он, блін, дограється:

На сковорідці часу — він точно підгорить.

Весь вік просрали начисто, потураючи язичництву,

Піддавшись захопленню і трепу королів.

Але три нулі за якістю і навіть за кількістю,

І явно за значенням — все краще від двох нулів.

Прости мене.

Здрасту, три нулі,

Лійте ялин на трьох нулів.

Лійте ялин на трьох нулів.

Лійте ялин на трьох нулів.