Wir Ertrunkenen - Agrypnie

Beständig erschallt das tiefe Grollen als Vorbote des Sturms

Schwer hängen die Wolken am von Blitzen gezeichneten Horizont

Wir bieten trotzig dem nahenden Ungetüm die Stirn

Gleichwohl wissend ist unser Schicksal doch schon lange besiegelt

Ein letztes Loblied auf unbeugsamen Mut

Ein letzter Schluck benetzt brennend die Khle

Ein letztes Blcken der Zähne ins Angesicht des Schnitters

Ein letzter Blick schweift gedankenvoll gen weit entfernter Heimat

Ohrenbetäubendes Kreischen gefriert uns das Blut in den Adern

Kaltschnäuzig peitscht uns wütend der Regen

Das erfrorene Fleisch von den Knochen

Laut ächzend bricht das modernde Holz

Die See empfängt uns mit offenen Armen

Die Hoffnung versinkt in den Fluten

Das Tritonshorn erklingt aus der dunklen Tiefe

Und unerbittlich durchflutet die See unsere krampfenden Körper

Endlose letzte Sekunden im aussichtslosen, ungleichen Kampf

Unsere Schreie ersterben in rauen Kehlen

Die Kälte raubt uns die Sinne

Gnadenvoll empfängt uns die Dunkelheit

Versöhnlich zeigt sich die ruhende See bei Morgengrauen

Die bittenden Blicke sehnsüchtig rastend am goldenen Horizont

Stunden um Stunden schwindet die brüchige Zuversicht

Und mit dem letzten Lichtstrahl des Tages

Erlischt auch der eisernste Glaube

Безперервно лунає глибокий гуркіт, як передвісник бурі

Хмари важко висять на горизонті, позначеному блискавкою

Зухвало стикаємося з чудовиськом, що наближається

Але, знаючи, наша доля давно вирішена

Останній гімн незламній мужності

Останній ковток зволожує пекучу прохолоду

Останній щир зубів в обличчя женця

Останній задумливий погляд блукає в бік далекої батьківщини

Від оглушливих криків холоне кров у жилах

З холодними обличчями дощ люто шльопає нас

Заморожене м'ясо з кісток

Гнила деревина з гучним стогоном ламається

Море зустрічає нас з розкритими обіймами

Надія тоне в повені

З темної глибини лунає раковина

І невблаганно море заливає наші здригнуті тіла

Нескінченні останні секунди в безнадійній, нерівній боротьбі

Наші крики вмирають у грубих горлянках

Холод позбавляє нас почуттів

Темрява зустрічає нас граціозно

Спокійне море здається пробачливим на світанку

Благання дивиться тугою спочиваючи на обрії золотому

Година за годиною крихка впевненість слабшає

І з останнім променем світла дня

Навіть найзалізніша віра гасне