Skulptur aus Eis - Agrypnie

Unzählig die endlos verwinkelten Gänge

Kein Weg führt mich zurück zur letzten Gabelung

Die hohen Mauern erstrecken sich unüberwindbar bis weit zum Horizont

Von jenseits der Korridore erklingen dumpf entfernte Geräusche

Mein Blick durchdringt nur vereinzelt

Die so rar gesäten, eingelassenen gläsernen Wände

Deine zärtliche Hand berührt zaghaft das Glas von der anderen Seite

Kaum erwidere ich deine Geste, gefriert die Fläche unter meiner eiskalten Hand

Jäh erblasst dein schönes Antlitz, geebnet von mir deinen Weg in den Tod

Glanzlos deine einst strahlenden Augen, dein Körper gefriert zur Skulptur aus

Eis

Wie das eines Fremden erscheint dir dein Leben

Beim Blick auf die vielen Jahre zurück, du erhoffst zu erwachen im Damals

Doch verloren für immer die scheinbar so sorglose Zeit

Und jeder Schritt gewinnt immer mehr an Bedeutung

Der Druck lastet schwer auf dir, einsam der Weg deiner Entscheidungen

Verwirrt und ohne Ziel wie das im Käfig siechende Tier

Kein Leuchtfeuer erhellt die im Schatten liegenden Pfade

Deine Bewegungen führen dich scheinbar vorwärts

Doch einzig und alleine trittst du für immer auf der Stelle

Unerbittlich verfolgt mich das grausame Bild deines Todes

Nagend zwingt mich die bodenlose Schuld in die Knie

Schwindend mein Wille weiter durch die einsamen Gänge zu ziehen

Unaufhörlich kriecht die eisige Kälte in meinen gegeißelten Körper

Meine Bewegungen ersterben, der Lebensstrom versiegt

Unbeschritten und für immer im Dunklen die noch vor mir liegenden Gänge

Незліченні безкінечні звивисті коридори

Ніяк не поверне мене до останньої розвилки

Високі стіни тягнуться нездоланно далеко до горизонту

З-за коридорів доносяться приглушені, далекі звуки

Мій погляд проникає лише зрідка

Такі рідкісні затоплені скляні стіни

Твоя ніжна рука несміливо торкається скла з іншого боку

Щойно я поверну твій жест, поверхня застигає під моєю крижаною рукою

Раптом блідне твоє прекрасне обличчя, мною згладжений твій шлях до смерті

Притупивши твої колись сяючі очі, твоє тіло застигає у скульптуру

лід

Ваше життя здається чужим

Озираючись на багато років назад, ви сподіваєтеся прокинутися в минулому

Але назавжди втрачений, здається, такий безтурботний час

І кожен крок стає все важливішим

На вас тяжіє тиск, шлях ваших рішень самотній

Розгублений і безцільний, як тварина в клітці

Жоден маяк не освітлює затінених шляхів

Здається, ваші рухи ведуть вас вперед

Але ти єдиний, хто вічно стоїть на місці

Жорстока картина твоєї смерті невпинно переслідує мене

Настійне почуття провини ставить мене на коліна

Згасає моя воля йти далі самотніми коридорами

Крижаний холод невпинно заповзає в моє джгутикове тіло

Згасають мої рухи, висихає потік життя

Непрохідні і вічно в темряві коридори переді мною