Однажды я разбил стекло - Агния Барто

Нет, в жизни мне не повезло,

Однажды я разбил стекло.

Оно под солнечным лучом

Сверкало и горело,

А я нечаянно - мячом!

Уж как мне нагорело!

И вот с тех пор,

С тех самых пор,

Как только выбегу

Во двор,

Кричит вдогонку кто-то:

- Стекло разбить охота?

Воды немало утекло

С тех пор, как я разбил стекло.

Но стоит только мне вздохнуть,

Сейчас же спросит кто-нибудь:

- Вздыхаешь из-за стекол?

Опять стекло раскокал?

Нет, в жизни мне не повезло,

Однажды я разбил стекло.

Идет навстречу мне вчера,

Задумавшись о чем-то,

Девчонка с нашего двора,

Хорошая девчонка.

Хочу начать с ней разговор,

Но, поправляя локон,

Она несет какой-то вздор

Насчет разбитых окон.

Нет, в жизни мне не повезло,

Меня преследует стекло.

Когда мне стукнет двести лет,

Ко мне пристанут внуки.

Они мне скажут:

- Правда, дед,

Ты брал булыжник в руки,

Пулял по каждому окну?-

Я не отвечу, я вздохну.

Нет, в жизни мне не повезло,

Однажды я разбил стекло.

Ні, в житті мені не пощастило,

Якось я розбив скло.

Воно під сонячним променем

Виблискувало і горіло,

А я ненароком - м'ячем!

Як мені вже нагоріло!

І ось з того часу,

З тих пір,

Як тільки вибігу

У двір,

Кричить навздогін хтось:

– Скло розбити полювання?

Води чимало витекло

Відколи я розбив скло.

Але варто тільки мені зітхнути,

Зараз же хтось запитає:

- Зітхаєш із-за скла?

Знову скло розкотив?

Ні, в житті мені не пощастило,

Якось я розбив скло.

Іде назустріч мені вчора,

Задумавшись про щось,

Дівчисько з нашого двору,

Гарне дівчисько.

Хочу почати з нею розмову,

Але, поправляючи локон,

Вона несе якусь дурницю

Щодо розбитих вікон.

Ні, в житті мені не пощастило,

Мене переслідує скло.

Коли мені стукне двісті років,

До мене пристануть онуки.

Вони мені скажуть:

- Правда, діду,

Ти брав бруківку в руки,

Куляв по кожному вікні?

Я не відповім, я зітхну.

Ні, в житті мені не пощастило,

Якось я розбив скло.