Тысячи долгих дней пустоты - Адаптация

Над банановой республикой снова снега.

За окном минус двадцать и злая пурга,

Заметая следы уходящего дня,

Напевает мне песню прошедшего лета.

Опоздавшим на праздник, не пришедшим на бал.

Тем, кто выплеснул всё или просто раздал,

Но не стал торговаться с капризной судьбой.

Пробуждая в сердцах беспокойное счастье.

Бежать босиком по холодной росе,

Ранним утром проснуться в высокой траве,

Пожиная ошибки заблудших отцов,

Понимая своё предназначение…

Тысячи долгих дней пустоты.

Забинтованный ангел спустился с небес.

Он вчера был распят, а сегодня воскрес.

Но на ярмарке жизней по-прежнему шла

Боевая торговля дешёвым товаром.

Властители судеб вершили суды,

Мне уже двадцать пять, я со многим на ты,

Натыкаясь на глотки и ржавые лбы,

Я пытаюсь пробиться к родному порогу.

Оскорблённой России уставший поэт,

Ты поверил лишь в то, чего давно уже нет,

И в нависшем молчании витает вопрос:

«Отчего я вдруг стал ненормально брезгливым?»

Тысячи долгих дней пустоты.

В полированном мире так заведено.

Что на каждый твой взмах есть команда: «На дно!»

И когда пронзаешь небесную синь,

За тобой наблюдают зрачки окуляров.

Они молятся, суки, на наши дела,

Но однажды их всех перережет весна,

И не дай Бог когда-нибудь нам повезёт —

Они все поперхнуться такой красотою.

Атеисты мечтают о новой войне,

И плевал им в лицо, я один на Земле.

Очень трудно начать и идти до конца.

Каждый сам по себе, каждый сам за себя…

Тысячи долгих дней пустоты.

Над банановой республикой снова снега,

За окном минус двадцать и злая пурга.

Заметая следы уходящего дня,

Напевает мне песню прошедшего лета.

Обмороженный город лежал в темноте,

На часах была полночь, я шёл по Земле,

Истощённые люди смотрели мне вслед,

Провожая меня кто молитвой, кто песней.

И пахнёт холодком из далёких глубин,

Ты поймешь, что остался один на один.

И слова растворятся в немой тишине,

Ты успеешь промолвить последнее «Здравствуй!»

Тысячи долгих Дней пустоты.

Над банановою республікою знову сніг.

За вікном мінус двадцять і зла пурга,

Помітаючи сліди дня, що минає,

Співає мені пісню минулого літа.

Спізнившимся на свято, що не прийшли на бал.

Тим, хто виплеснув все або просто роздав,

Але не став торгуватися з капризною долею.

Пробуджуючи в серцях неспокійне щастя.

Бігти босоніж по холодній росі,

Раннього ранку прокинутися у високій траві,

Пожинаючи помилки заблудлих батьків,

Розуміючи своє призначення.

Тисячі довгих днів порожнечі.

Забинтований ангел спустився з небес.

Він учора був розіп'ятий, а сьогодні воскрес.

Але на ярмарку життів, як і раніше, йшла

Бойова торгівля дешевим товаром.

Власники доль вершили суди,

Мені вже двадцять п'ять, я з багатьом на ти,

Натикаючись на глотки і іржаві лоби,

Я намагаюся пробитися до рідного порога.

Ображеної Росії втомлений поет,

Ти повірив лише в те, чого давно вже немає,

І в навислому мовчанні витає питання:

«Чому я раптом став ненормально гидливим?»

Тисячі довгих днів порожнечі.

У полірованому світі так заведено.

Що на кожний твій помах є команда: «На дно!»

І коли пронизуєш небесну синь,

За тобою спостерігають зіниці окулярів.

Вони моляться, суки, на наші справи,

Але якось їх всіх переріже весна,

І не дай Бог колись нам пощастить —

Вони всі поперхнуться такою красою.

Атеїсти мріють про нову війну,

І плював ним в особу, я один на Землі.

Дуже важко почати і йти до кінця.

Кожен сам по себе, кожен сам за себе…

Тисячі довгих днів порожнечі.

Над банановою республікою знову снігу,

За вікном мінус двадцять і зла пурга.

Помітаючи сліди дня, що минає,

Співає мені пісню минулого літа.

Обморожене місто лежало в темряві,

На годиннику була опівночі, я йшов по Землі,

Виснажені люди дивилися мені слідом,

Проводячи мене хтось молитвою, хтось піснею.

І пахне холодком з далеких глибин,

Ти зрозумієш, що залишився один на один.

І слова розчиняться в німої тиші,

Ти встигнеш промовити останнє «Привіт!»

Тисячі довгих Днів порожнечі.