Никто не придет - Адаптация

Где красивая смерть самый лучший исход,

Если повезет, то не пронесет.

От подаренных игрушек да слепых детей,

От разбитых кулаков до безумных идей,

По потушенным надеждам продолжает вперед.

Там никто не ждет, там никто не ждет.

И с новой болью мы вступим в очередной XXI век,

И заплачут деревья, и засмеется казенный асфальт,

И мой сказочный друг ненароком посмотрит в пустое окно,

Он закроет за собой дверь, ему нечего будет сказать…

По испуганному эху и поездам,

Утирая слезы от злых побед,

В сотый раз кончая самим собой,

Воскрешаю и снова в бой.

И съезжает вечность от пустоты,

От пересоленной пищи и духовной еды

Одиночество примет, сохранит и спасет,

Ведь никто не поймет, никто не поймет.

И с новой болью мы вступим в очередной XXI век,

И заплачут деревья, и засмеется казенный асфальт,

И мой сказочный друг ненароком посмотрит в пустое окно,

Он закроет за собой дверь, ему нечего будет сказать…

Падает снег на лихую башку,

Снова как раньше, как прежде стою.

В грязных ботинках и в рваном пальто,

Бесплатно прохожим дарую тепло.

И ничто не вечно, не все как всегда,

Умирала любовь, расцветала земля.

И когда я умру, будет гололед,

И никто не придет, никт не придет.

И с новой болью мы вступим в очередной XXI век,

И заплачут деревья, и засмеется казенный асфальт,

И мой сказочный друг ненароком посмотрит в пустое окно,

Он закроет за собой дверь, ему нечего будет сказать…

Де гарна смерть найкращий результат,

Якщо пощастить, то не пронесе.

Від подарованих іграшок та сліпих дітей,

Від розбитих кулаків до шалених ідей,

За погашеними надіями продовжує вперед.

Там ніхто не чекає, там ніхто не чекає.

І з новим болем ми вступимо в чергове XXI століття,

І заплачуть дерева, і засміється казенний асфальт,

І мій казковий друг ненароком подивиться в порожнє вікно,

Він зачинить за собою двері, йому нічого буде сказати...

По переляканому луні та поїздам,

Втираючи сльози від злих перемог,

У сотий раз кінчаючи самим собою,

Воскресаю і знову в бій.

І з'їжджає вічність від порожнечі,

Від пересоленої їжі та духовної їжі

Самотність прийме, збереже і врятує,

Адже ніхто не зрозуміє, ніхто не зрозуміє.

І з новим болем ми вступимо в чергове XXI століття,

І заплачуть дерева, і засміється казенний асфальт,

І мій казковий друг ненароком подивиться в порожнє вікно,

Він зачинить за собою двері, йому нічого буде сказати...

Падає сніг на лиху голову,

Знову як раніше, як раніше стою.

У брудних черевиках і в рваному пальті,

Безкоштовно перехожим дарую тепло.

І ніщо не вічно, не все як завжди,

Вмирало кохання, розквітала земля.

І коли я помру, буде ожеледиця,

І ніхто не прийде, нікт не прийде.

І з новим болем ми вступимо в чергове XXI століття,

І заплачуть дерева, і засміється казенний асфальт,

І мій казковий друг ненароком подивиться в порожнє вікно,

Він зачинить за собою двері, йому нічого буде сказати...