Партизанские будни - Адаптация

По просторам необъятной отчизны

По казённым коридорам Совдепа

Словно раненная выстрелом птица

Словно загнанная меж рёбер спица

Небеса будут помнить, небеса будут знать

За что погибла в чистом поле благородная рать

И кто-то всё-таки остался, он пытается встать

Я ненавижу партизанские будни…

С восходом солнца у кого-то продолжается жизнь

Я нарисую её пальцем на замёрзшем стекле

Там, за окном — гастроном, а в гастрономе толпа

И стрёмный лозунг про то, что все — братья

Я напеваю под нос беспонтовый куплет

Ведь говорила мне мать, что лучший кент — мёртвый мент

Во всех колодцах вода превратилась в песок

И это значит, опять кто-то вырубил ток…

И мне недавно приснился наркотический сон

Про то, что как-то зимою разразился вдруг гром

С окрестных крыш начинала спускаться вода

Однако всем было похуй

И ничего: боль пройдёт, а может, наоборот

Вчерашний друг громко крикнет:

«Отойди, не мешай.

Ведь жизнь — река, и по ней нужно медленно плыть».

А это самое хуёвое, что с ней может быть…

Когда проснёшься средь ночи в холодном поту

Когда вокруг тишина, лишь кто-то плачет в углу

Последний поезд уходит, увозя всех зверей

Я отпустил их на волю

И кто, скажите, за это полюбит меня

Без кола, без двора, без всего, что не я Когда в кармане дыра, а в башке пустота

И впереди ничего, а позади нихуя…

По просторам необъятной отчизны

По казённым коридорам Совдепа

Словно раненая выстрелом птица

Словно загнанная меж рёбер спица

Словно раненая выстрелом птица…

За просторами неосяжної вітчизни

По казеним коридорам Раддепу

Немов поранений пострілом птах

Немов загнана між ребер спиця

Небеса пам'ятатимуть, небеса знатимуть

За що загинула в чистому полі благородна рать

І хто все-таки залишився, він намагається встати

Я ненавиджу партизанські будні...

З сходом сонця у когось триває життя

Я намалюю її пальцем на змерзлому склі

Там, за вікном — гастроном, а в гастрономі натовп

І стрімке гасло про те, що все — брати

Я наспівую під ніс безпонтовий куплет

Адже казала мені мати, що найкращий кент — мертвий мент

У всіх криницях вода перетворилася на пісок

І це значить, знову хтось вирубав струм...

І мені недавно наснився наркотичний сон

Про те, що якось зимою вибухнув раптом грім

З навколишніх дахів починала спускатися вода

Однак усім було похуй

І нічого: біль пройде, а може, навпаки

Вчорашній друг голосно крикне:

«Відійди, не заважай.

Адже життя — річка, і по ньому треба повільно плисти».

А це найхуєвіше, що з нею може бути…

Коли прокинешся серед ночі в холодному поті

Коли довкола тиша, лише хтось плаче в кутку

Останній поїзд іде, забираючи всіх звірів

Я відпустив їх на волю

І хто, скажіть, за це полюбить мене

Без колу, без двору, без усього, що не я Коли в кишені дірка, а в башці порожнеча

І попереду нічого, а позаду нихуя…

За просторами неосяжної вітчизни

По казеним коридорам Раддепу

Немов поранений пострілом птах

Немов загнана між ребер спиця

Немов поранений пострілом птах.