Улицы города - Адаптация

Когда отступает зима

И на смену ей приходит апрель

Красотою тёплых душевных дней,

Когда тебя ломит и рвёт на куски.

Когда ты поёшь как раненый зверь,

Когда из тебя струится ручей

И что-то тревожно стучит внутри —

Это сердце опять начинает жить.

Подобно всем тем, кто лишился тревожного сна,

Оставляя другим возможность помнить и выбирать.

Улицы города, в степь уходящие,

Чёрный уставший снег, всё настоящее.

Ветер принёс с собой и обогрел теплом,

Снова поёт земля под проливным огнём

последней весны…

Когда тебе снится война,

Hапоминая собою смех,

И в небе кровавая светит луна,

И ей всё равно, кто будет жить здесь.

Пусть музыка льётся широкой рекой,

Одни любят смерть, а другие покой,

И мысли уносят куда-то вдаль,

И все горизонты равны нулю.

Крепчает рассвет, отступает холодная мгла.

И в каждом движении, в каждом жесте —

Надежда на то, что всё это не зря.

Улицы города, в степь уходящие,

Чёрный уставший снег, всё настоящее.

Ветер принёс с собой и обогрел теплом,

Снова поёт земля под проливным огнём

последней весны…

Когда перестанешь жалеть

О том, что мог бы добить себя,

Услышишь голос, рванёшь за ним,

И этот голос издалека.

Уставший путник бредёт домой,

Ещё одна тыловая вша

Довольна тем, что ей завтра жить

И просыпаться к семи утра.

В бескрайних полях потеряться и не найти

Всё то, что когда-то пытался понять

И в конечном итоге спасти.

Улицы города, в степь уходящие,

Чёрный уставший снег, всё настоящее.

Ветер принёс с собой и обогрел теплом,

Снова поёт земля под проливным огнём

последней весны…

Коли відступає зима

І на зміну їй приходить квітень

Красою теплих душевних днів,

Коли тебе ломить і рве на шматки.

Коли ти співаєш як поранений звір,

Коли з тебе струмує струмок

І щось тривожно стукає всередині —

Це серце знову починає жити.

Подібно до всіх тих, хто втратив тривожний сон,

Залишаючи іншим можливість пам'ятати та обирати.

Вулиці міста, в степ, що йдуть,

Чорний стомлений сніг, все справжнє.

Вітер приніс із собою і обігрів теплом,

Знову співає земля під проливним вогнем

останньої весни...

Коли тобі сниться війна,

Нагадуючи собою сміх,

І в небі кривава світить місяць,

І їй все одно, хто житиме тут.

Нехай музика ллється широкою річкою,

Одні люблять смерть, а інші спокій,

І думки забирають кудись у далечінь,

І всі горизонти рівні нулю.

Кріпить світанок, відступає холодна імла.

І в кожному русі, у кожному жесті —

Надія на те, що все це недаремно.

Вулиці міста, в степ, що йдуть,

Чорний стомлений сніг, все справжнє.

Вітер приніс із собою і обігрів теплом,

Знову співає земля під проливним вогнем

останньої весни...

Коли перестанеш шкодувати

Про те, що міг би добити себе,

Почуєш голос, рвонеш за ним,

І цей голос здалеку.

Втомлений подорожній марить додому,

Ще одна тилова воша

Задоволена тим, що їй завтра жити

І прокидатися до сьомої ранку.

У безкрайніх полях загубитися і не знайти

Все те, що колись намагався зрозуміти

І в кінцевому підсумку врятувати.

Вулиці міста, в степ, що йдуть,

Чорний стомлений сніг, все справжнє.

Вітер приніс із собою і обігрів теплом,

Знову співає земля під проливним вогнем

останньої весни...