Прошлого больше не будет - Адаптация

Ничего не осталось — время бросать якоря в опустевших портах,

Зарываясь в спасительный снег, вновь наполняя себя

Завывающим ветром в остывающей мгле.

Если мне вдруг удастся вернуться, то врядли

я буду вам петь о войне.

Сыновья конъюнктуры, рядовые сектанты, домашние псы, —

Ваше место в хвосте.

Но мы ляжем костьми, —

И они будут сыты до скончания дней.

Я смотрел им в глаза и я видел искусственный блеск

их бенгальских огней.

На широких просторах бесконечной зимы

Я давно уже знаю, что нас ждёт там с тобой впереди.

И когда мы очнемся, навсегда позабыв нескончаемый бред, —

Прошлого больше не будет!

Пусть рассыплются напрочь ледяные дворцы нефтяных королей.

Пусть поют небеса, видя ложь их идей.

Захудалые люди безмятежно мертвы, —

Их, наверное, с детства учили тому, что они постоянно должны.

Ничего не осталось — нарисованный праздник подходит к концу.

Все мосты сожжены, мы отходим ко дну.

Непонятное время в несчастливой стране,

На закате кислотной культуры как в самом начале крутого пике,

На широких просторах бесконечной зимы,

Я давно уже знаю, что нас ждёт там с тобой впереди.

И когда мы очнемся, навсегда позабыв нескончаемый бред, —

Прошлого больше не будет!

Нічого не залишилося— час кидати якоря в спустілих портах,

Зариваючись у рятівний сніг, знову наповнюючи себе

Завиваючим вітром у остигаючій темряві.

Якщо мені раптом вдасться повернутися, то навряд чи

я буду співати про війну.

Сини кон'юнктури, рядові сектанти, домашні пси, —

Ваше місце в хвості.

Але ми ляжемо кістками, —

І вони будуть ситі до кінця днів.

Я дивився ним в очі і я бачив штучний блиск

їх бенгальських вогнів.

На широких просторах нескінченної зими

Я давно вже знаю, що нас чекає там з тобою попереду.

І коли ми прокинемось, назавжди забувши нескінченне марення, —

Минулого більше не буде!

Нехай розсиплються геть крижані палаци нафтових королів.

Нехай співають небеса, бачачи брехню їхніх ідей.

Схудлі люди безтурботно мертві, —

Їх, напевно, з дитинства вчили тому, що вони постійно винні.

Нічого не залишилося — намальоване свято добігає кінця.

Всі мости спалені, ми відходимо до дна.

Незрозумілий час у нещасливій країні,

На заході кислотної культури як на самому початку крутого піку,

На широких просторах нескінченної зими,

Я давно вже знаю, що нас чекає там з тобою попереду.

І коли ми прокинемось, назавжди забувши нескінченне марення, —

Минулого більше не буде!