Palais de nos chimeres - Charles Aznavour

Nous nous sommes mariés par un jour de printemps

Sans prêtre, sans mairie, sans amis, ni parents

Nous n’avions tout au plus elle et moi que vingt ans

Mais un désir d’adulte brûlait nos cœurs d’enfants.

L’amour en une nuit émancipa nos cœurs

Nous étions enlacés tout honteux de bonheur

Dans nos yeux agrandis ne passait nulle peur

Car la jeunesse rit quand l’enfance se meurt.

Le palais de nos chimères, nous l’avions bâti sur l’horizon

Et nous ceinturions la terre, elle et moi, comme des vagabonds.

Pour s’abreuver à la source de l’amour cet éternel printemps

Nous nous partagions la mousse du château de la rose des vents.

À présent je suis seul je marche toujours

Mais quand je sentirai venir mon dernier jour

Sur la tombe où déjà repose mon amour

Heureux j’irai m'étendre et mourir à mon tour.

Et sous la même croix nos deux corps dormiront

Nos yeux seront cernés par le même horizon

Et de la même terre nos bouches s’empliront

Quand pour l'éternité nos âmes s’uniront.

Le palais de nos chimères a croulé avec mes illusions

Et sous le poids de ses pierres, se lézarde un cœur de vagabond.

Mon passé qui me domine me pousse à errer par tous les temps

Et dormir parmi les ruines du château de la rose des vents.

Весняного дня ми одружилися

Без священика, без ратуші, без друзів чи рідних

Нам було лише по двадцять років, щонайбільше

Але доросле бажання спалило наші дитячі серця.

Однієї ночі любов звільнила наші серця

Ми сплелися всі соромлячись щастя

У наших широко розплющених очах не було страху

Бо молодість сміється, коли вмирає дитинство.

Палац наших химер ми збудували на обрії

І оперезали ми землю, вона і я, як мандрівники.

Напитися з джерела любові цього вічного джерела

Ми ділили піну замку троянди вітрів.

Тепер я одна, я все ще гуляю

Але коли я відчуваю, що наближається мій останній день

На могилі, де вже лежить моя любов

Щасливий я ляжу і помру своєю чергою.

І під одним хрестом спатимуть наші два тіла

Наші очі будуть оточені одним і тим же горизонтом

І з цієї ж землі наповняться наші уста

Коли навіки наші душі з’єднаються.

Палац наших химер розвалився разом з моїми ілюзіями

І під вагою його каміння розривається серце мандрівника.

Моє минуле, яке панує наді мною, штовхає мене блукати за будь-якої погоди

І спати серед руїн замку Компас Роуз.