Britten: Seven Sonnets of Michelangelo, Op. 22 - Sonetto XXXI - Peter Pears, Бенджамин Бриттен

A che più debb’io mai l’intensa voglia

Sfogar con pianti o con parole meste

Se di tal sorte 'l ciel, che l’alma veste

Tard' o per tempo, alcun mai non ne spoglia?

A che 'l cor lass' a più morir m’invoglia

S’altri pur dee morir?

Dunque per queste

Luci l’ore del fin fian men moleste;

Ch’ogn' altro ben val men ch’ogni mia doglia

Però se 'l colpo, ch’io ne rub' e 'nvolo

Schifar non poss';

almen, s'è destinato

Ch entrerà 'nfra la dolcezza e 'l duolo?

Se vint' e pres' i' debb’esser beato

Maraviglia non è se nud' e solo

Resto prigion d’un Cavalier armato

Чим ще я завдячую своїм сильним бажанням

Випустіть це зі сльозами або сумними словами

Якщо так, то небо, яке душа одягає

Пізно чи вчасно, чи хтось коли-небудь їх роздягав?

Що змушує мене більше хотіти померти

Якщо інші повинні померти?

Тож для цих

Освітлення годин кінця менш клопітно;

Все інше коштує менше, ніж кожен мій біль

Але якщо удар, який я вкрав у нього, не зрозуміло

Шифар не посів';

принаймні, це судилося

Хто ввійде між солодкістю і горем?

Якщо він vint 'and pres' i', він має бути благословенним

Маравілья не є голою і самотньою

Я залишаюся ув’язненим озброєним кавалером