Britten: Seven Sonnets of Michelangelo, Op. 22 - Sonetto XXIV - Peter Pears, Бенджамин Бриттен

Spirito ben nato, in cui si specchia e vede

Nelle tuo belle membra oneste e care

Quante natura e 'l ciel tra no' puo' fare

Quand’a null’altra suo bell’opra cede;

Spirto leggiadro, in cui si spera e crede

Dentro, come di fuor nel viso appare

Amor, pietà, mercè, cose sì rare

Che mà furn’in beltà con tanta fede;

L’amor mi prende, e la beltà mi lega;

La pietà, la mercè con dolci sguardi

Ferma speranz’al cor par che ne doni

Qual uso o qual governo al mondo niega

Qual crudeltà per tempo, o qual più tardi

C’a sì bel viso morte non perdoni?

Вроджений дух, в якому він розмірковує і бачить

У ваших прекрасних чесних і дорогих членів

Скільки природи рай між не може зробити

Коли жодна з інших його прекрасних робіт не піддається;

Витончений дух, на який сподівається і вірить

Всередині, як зовні на обличчі це здається

Любов, милосердя, милосердя, такі рідкісні речі

Що ти надаєш красою такою вірою;

Любов мене бере, а краса зв’язує;

Милосердя, милосердя з милими поглядами

Припиніть сподіватися, що серце, здається, дає її

Яку користь чи те, що уряд у світі заперечує

Яка жорстокість з часом, а що пізніше

Є таке прекрасне обличчя смерті, що ти не прощаєш?