Britten: Seven Sonnets of Michelangelo, Op. 22 - Sonetto XXXVIII - Peter Pears, Бенджамин Бриттен

Rendete agli occhi miei, o fonte o fiume

L’onde della non vostra e salda vena

Che più v’innalza, e cresce, e con più lena

Che non è 'l vostro natural costume

E tu, folt’air, che 'l celeste lume

Tempri a' tristi occhi, de' sospir miei piena

Rendigli al cor mio lasso e rasserena

Tua scura faccia al mio visivo acume

Renda la terra i passi alle mie piante

Ch’ancor l’erba germogli che gli è tolta;

E 'l suono Ecco, già sorda a' miei lamenti;

Gli sguardi agli occhi mie, tue luci sante

Ch’io possa altra bellezza un’altra volta

Amar, po' che di me non ti contenti

Відтворюйте в моїх очах або фонтан, або річку

Хвилі не твоєї і непохитної жили

Чим більше воно вас піднімає, так і росте, і з більшою енергією

Що не є вашим природним костюмом

А ти, folt'air, що небесне світло

Настрій для сумних очей, повних зітхань моїх

Поверни його до мого серця і розвесели

Твоє темне обличчя до мого зору

Зробіть землю сходами до моїх рослин

Що ще проростає трава, що в нього відібрана;

Це звук Ось уже глухий до моїх скарг;

Дивиться в мої очі, твої святі вогні

Щоб у мене знову була ще одна красуня

Амаре, ти мною не задоволений