Britten: Seven Sonnets of Michelangelo, Op. 22 - Sonetto LV - Peter Pears, Бенджамин Бриттен

Tu sa, ch’io so, signor mie, che tu sai

Ch’i veni per goderti più da presso;

E sai ch’i' so, che tu sa' c’i' son desso:

A che più indugio a salutarci omai?

Se vera è la speranza che mi dai

Se vero è 'l buon desio che m'è concesso

Rompasi il mur fra l’uno e l’altro messo;

Chè doppia forza hann' i celati guai

S’i' amo sol di te, signor mie caro

Quel che di te più ami, non ti sdegni;

Che l’un dell’altro spirto s’innamora

Quel che nel tuo bel volto bramo e 'mparo

E mal compres' è degli umani ingegni

Chi 'l vuol veder, convien che prima mora

Ви знаєте, що я знаю, мої леді, що ви знаєте

Щоб ви прийшли, щоб насолодитися ближче;

І ти знаєш, що я знаю, що ти знаєш, що я є:

Яка ще затримка, щоб вітати нас тепер?

Якщо правда, то надія, яку ти мені даєш

Якщо це правда, то це добре бажання, яке мені дарується

Мур розбивається між одним і другим ставиться;

За подвійною силою мають приховані неприємності

Так, я люблю тільки вас, мій любий пане

Те, що ти найбільше любиш у собі, не гребуєш;

Щоб дух один одного закохався

Чого я жадаю на твоєму прекрасному обличчі, так це мпаро

І неправильно зрозуміли це від людського розуму

Хто хоче це побачити, той погоджується, що перший помре