Britten: Seven Sonnets of Michelangelo, Op. 22 - Sonetto XXXII - Peter Pears, Бенджамин Бриттен

S’un casto amor, s’una pietà superna

S’una fortuna infra dua amanti equale

S’un’aspra sorte all’un dell’altro cale

S’un spirto, s’un voler duo cor governa;

S’un’anima in duo corpi è fatta etterna

Ambo levando al cielo e con pari ale;

S’amor c’un colpo e d’un dorato strale

Le viscer di duo petti arda e discerna;

S’amar l’un l’altro, e nessun se medesmo

D’un gusto e d’un diletto, a tal mercede

C’a un fin voglia l’uno e l’altro porre;

Se mille e mille non sarien centesmo

A tal nodo d’amore, a tanta fede;

E sol l’isdegno il può rompere e sciorre

Так цнотлива любов, так надземна побожність

Це багатство між двома рівноправними коханцями

В бухтах один одному гірка доля

Так, дух, так бажаючий дует керує;

Душа в двох тілах стає вічною

І піднявшись до неба, і з рівними крилами;

Для кохання є постріл і золота стріла

Горить і розрізняє нутрощі двох грудей;

Любіть один одного, а не себе

Зі смаком і насолодою, за таку винагороду

Існує остаточність, яку можуть поставити обидва;

Якщо тисяча і тисяча не буде сотою

До цього вузла любові, до такої віри;

І тільки юрисдикція може зламатися і текти